Фото з Facebook-сторінки Севгіль Мусаєвої
Гостя — головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва. Починаємо розмову з того, що Севгіль Мусаєва увійшла до сотні найвпливовіших людей світу за версією американського видання Time.
Севгіль Мусаєва: Мені здається, редакція журналу Time зрозуміла дуже важливі речі про Україну. Це те, що наша країна про демократію, тому що в нас шостий обраний президент і зараз він є утотожненням хоробрості українського народу. У нас сильна українська армія, яка робить дива. Тому що нам усім давали три дні на початку повномасштабного вторгнення…
Зрозуміло, що в нашій країні є свобода слова, у нас сильна журналістика, уособленням свободи слова і незалежної журналістики в цій країні є видання «Українська правда». Яке було засновано 23 роки тому легендарним Георгієм Ґонґадзе.
Не так давно у мене була можливість опублікувати історію зґвалтованої дівчини. Ми цього не зробили. Тому що, поспілкувавшись з нею, я зрозуміла, що вона поки що не готова, щоб ця історія ставала публічною. І водночас, ви знаєте, мене вразило, що через лікарів вона просила протиабортні ліки, які зараз потрібні лікарням. Тому що, на жаль, постачання до цього велися через росію, а зараз, зі зрозумілих причин, їх немає. Знайти їх у будь-якому європейському місті — доволі складна історія. Тому що цих ліків немає в загальному доступі.
Але проблема дуже є актуальною. Як людина, яка була у містах, звільнених від окупації (Тростянці, Бородянці, Бучі), скажу: звичайно, дуже складно спілкуватися з місцевим населенням. Складно все це чути.
І насправді проблема травми журналістів є дуже-дуже актуальною.
Читайте також: Зеленський — найвпливовіша людина 2022 за версією «Time»: чому українці все ж мають право на критику?
Зараз ми працюємо на адреналіні, через те, що ми маємо це робити. Але, я впевнена, через деякий час ми маємо так само працювати з травмою журналістів.
У якийсь момент я попросила своїх випускових редакторів не публікувати інформацію, яку надавала омбудсменка Людмила Денісова. Через те, що я намагалася цю інформацію перевірити в інших незалежних джерелах, у тому числі в офісі Генпрокурора. І мені не підтверджували ті випадки, про які вона писала, і робила це в деталях. Неприпустимих, у тому числі з позиції того, що ти маєш ставитися з великої обережністю до постраждалих від сексуального насилля і насилля загалом.
Вікторія Єрмолаєва: Нещодавно організація «Жінки в медіа» і ряд громадських організацій написали публічний лист до Людмили Денісової з проханням і вимогою не публікувати тих жахливих подробиць на своїй сторінці. Була навіть зустріч Людмили Денісової з медійницями, вона зазначила, що обіцяє, що дослухається до порад.
Севгіль Мусаєва: Звичайно, все це, що відбувалося в медіапросторі до 24 лютого (коли ведучі цих проросійських телеканалів озвучували кремлівські тези і ми про це знаємо) — це не має нічого спільного з незалежною журналістикою і стандартами журналістики. Тому, звичайно, має відбутися очищення, журналістська люстрація.
Мені невідомо, чого цього не розуміє керівник міністерства культури та інформаційної політики. Його відповідь на лист від медіа мене обурила, якщо чесно. Тому що нам сказали, що, фактично, медійники, які виступають проти, зараз «роздмухують конфлікт», у той час, коли «ми маємо бути єдними». Вибачте, але насправді цим займалися ці люди і робили це тривалий час, робили це роками.
Практика єдиного ефіру, на мій погляд, також є загрозливою. Це великий виклик для журналістики. Тому що я приблизно знаю, як формуються списки героїв, спікерів для єдиного ефіру. Яких людей можуть запрошувати, яких ні. Вибачте, а чим це відрізняється від темників, які існували увесь цей час? І чому журналісти, які працюють в цьому єдиному марафоні, зараз прислуховуються до влади, яка озвучує ці списки? Я не вважаю, що це правильно.
Якби це відбувалося з моїм медіа, я би про це говорила публічно. Я чекаю на сміливість від колег, які зараз працюють в єдиному ефірі, що вони так само почнуть про це говорити в голос, а не тільки під час індивідуальних розмов.
Я розумію, що самоцензура може існувати. Водночас ми порушували теми, за які отримували критику від своїх читачів саме з цим аргументом, що «про це говорити не на часі». Наприклад, про конфлікт між Володимиром Зеленським та керівником Генштабу Валерієм Залужним (конфлікт обговорювали в усіх політичних колах).
Я вважаю, що про це потрібно, якраз-таки, говорити, тому що мені було дуже дивно чути ці запитання, в тому числі від американських сенаторів (під час моєї останньої поїздки). А не говорити про це в українському суспільстві — ну це якось дивно. Я вважаю, що це є неправильним.
Але, якщо говорити про історію зі зґвалтованою дівчиною, яку я вирішила не публікувати — це також є певним видом самоцензури.
І, звичайно, до нас звертаються родичі полонених. Спочатку кажуть: «Давайте ми опублікуємо інформацію» про дівчину, яка в полоні. А потім, коли я вже працюю над історією, пишуть: «Ви знаєте, ми передумали». І, звичайно, ти не маєш права публікувати. Через те, що люди переживають за життя, здоров’я, в них з’явилася надія, що цю дівчину звільнять.
Зустрілися із непрофесійними діями журналістів? Подайте скаргу через сайт Комісії з журналістської етики
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS