Від плакату до пародії: коли почали кепкувати з вождів у радянському кіно 

Акторів, які грали Сталіна за його життя, відбирав на роль сам Йосип Сталін. Це призвело до того, що кіношний очільник країни перетворився на живий монумент, розповідає  кінознавець, кінокритик Євген Женін.  

«Можна говорити про деякі вольності у зображенні Леніна і жорстку, послідовну лінію в образі Сталіна. Фільми «Падіння Берліну» і «Сталінградська битва» для мене — циркулярні ідеологеми, від яких відходити було не можна. Різниця є хіба що в тому, що в одному фільмі у Сталіна більше акценту, в іншому — менше (актор Дикий з акцентом вимовляє лише слово «комунікація»). Але розбіжностей з точки зору послаблення чи посилення ідеології я не бачу. І те, і те — віджиле, не належить до мистецтва», — пояснює кінокритик. 

Кінознавець, продюсер кінофестивалів Вячеслав Шмиров підтверджує, що образи Леніна в кіно були більш пластичними. 

«Період відлиги — це спроба інтелігенції вплинути на владу. Основний ідеолог тут —Михайло Шатров. У його п’єсах «Так переможемо!» і «Сині коні на червоній траві» розшукувалися такі цитати Леніна, які вмовляли владу стати більш ліберальною. Я бачив спектакль «Сині коні на червоній траві», де Леніна грали без гриму. І образ був публіцистичний — вождь закликав до перебудови», — згадує продюсер. 

У роки перебудови образ Леніна набув пародійних рис. Вячеслав Шмиров пропонує згадати фільм «Комедія суворого режиму». 

«За сюжетом, дія картини відбувається в 1970 році в колонії, де навіть табірна самодіяльність має відгукнутися на ювілей вождя. Керівництво вирішує поставити спектакль. І маленький, найнижчий за статусом в’язень перетворюється дійсно на вождя. Виконавець цієї ролі в фільмі Віктор Сухоруков робить дуже просту справу: він пародіює Бориса Щукіна в стрічках «Ленін у жовтні» і «Ленін у 1918 році», — пояснює кінознавець. 

Євген Женін радить подивитися фільм «І чорт з нами!», який він вважає не лише комедією, а антиутопією. 

«За сюжетом, у місті Чорноморськ в часи перебудови раптом виникає Сталін. Він має безумовний авторитет, симпатію в очах постсталінського чиновництва. Усе закінчується добре, Сталін іде в небуття. Разом із тим, коли ми робили прем’єру стрічки 27 серпня 1991 року в Одесі і на екрані з’явився Сталін, якому віддавали честь керівники обкому, глядачі в залі на тисячу місць встали і влаштували овації. Це нащадки співробітників ГУЛАГу, ті, хто каже, що нам потрібна сильна рука», — підсумовує співрозмовник. 

Запис розмови слухайте у доданому файлі.