У новому випуску програми «Антикульт» говоримо про кіно часів «застою»: стрічки «Іронія долі», «Закоханий за власним бажанням», «Москва сльозам не вірить».
Головних персонажів цих трьох кінострічок поєднують спільні риси, сходяться на думці кінокритик Ігор Грабович та психолог Юрій Філімончук. Ідеться про слабкість, безамбітність та безініціативність.
«Усе насилля зображалося у фільмах, які були присвячені міліціонерам, силовикам, КДБістам тощо. Якщо людина могла перебрати на себе ініціативу, вона криміналізувалася. Комерційна діяльність, нетрудові доходи, політична діяльність — це усе були дисиденти. Людині залишалося приватне життя. І кінематографісти намагалися відстояти нормальну людину. А відстояти нормальну людину значило відстояти слабку людину», — каже Ігор Грабович.
Юрій Філімончук аналізує Гошу з фільму «Москва сльозам не вірить».
«Це зайве підтвердження посилу: сидіть, нікуди не лізьте, займайтеся своїми справами. Говорять про психопатичну особистість героя. Дійсно, в цьому є частка правди. Згадайте, як цей герой зайшов в квартиру, почав готувати обід. Не запитував, чи господарка проти, чи донька проти. Порушення кордонів почало показуватися як норма», — розповідає психолог.
У повному запису можна послухати, як кінокритикиня з Єревана Діана Мартіросян аналізує фільм «Великий виграш», знятий на кіностудії «Вірменфільм».