Якщо в країні в ефірі головного каналу можна жорстко висміювати главу держави, то ця держава є вільною — Шендерович

Російський письменник Віктор Шендерович вважає: щобільше ми можемо жартувати про політиків, тим вільнішою є держава. Це можна сказати і про гумор в цілому. У Радянському Союзі найсміливішими були анонімні гумористи — ті, хто складали анекдоти і частівки. Офіційні письменники та артисти були значно стриманішими.

Чи так це? Допоміг розібратися актор, режисер, письменник, сценарист Віктор Андрієнко.

Віктор Андрієнко: Коли «Тарапунька та Штепсель» (гумористичний дует українських акторів Юхима Березіна (Штепсель) та Юрія Тимошенка (Тарапунька) — ред.) їхали на гастролі до Хабаровського краю, то люди зупинили потяг, щоб подивитися на них, настільки їх любили.

Ти міг трошки щось натякнути, наприклад — «Міністр м’ясо-молочної продукції живий і добре виглядає». Все! Люди все зрозуміли і влада не могла нічого вдіяти. Жванецький був такого плану.

Віктор Шендерович: Мені пощастило, бо у найчутливіші роки, коли формується уявлення про смішне, припали на роки творчості Аркадія Райкіна, Карцева та Ільченка. Найкращі тексти були у Жванецького, це давало високий стандарт уявлення про естраду. Сьогодні немає навіть близько нічого на естраді, точки відліку теж немає.

Напівсатира з’явилась ще до Горбачова. Потім з’явилась реальна свобода слова, але вона дуже швидко закінчилась. Я був свідком у 89-90 році, на концерті Хазанова, де можна було робити пародію на Горбачова — люди не вірили своїм вухам, що це можливо.

Сатира — це лакмусовий папірець такий. Якщо в країні в ефірі головного каналу можна жорстко висміювати главу держави, то ця держава є вільною.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS