Гість — директор НАБУ Артем Ситник.
Артем Ситник: Маючи певний досвід на посаді, те, що відбувалося останні місяці — ми такого ще не бачили. Жодному генеральному прокурору вночі не змінювали групу прокурорів, вночі не передавали незаконно справи з НАБУ до інших правоохоронних органів. І це дійсно те, що в наступному році не додасть плюсів, які ми отримали за 2020.
Були різні дискусії із генеральними прокурорами, але ніхто не дозволяв собі речі, які відбулися в грудні. Коли є пряма норма закону, яка забороняє передавати справи, підслідні Антикорупційному бюро, іншим органам, це все робиться через Печерський суд, при сприянні ГПУ. І вночі, коли люди вже готові приймати рішення, мається на увазі детективи, прокурори, таємно, без відома прокурорів змінюється група, щоб зупинити виконання певних процесуальних рішень (йдеться про те, як Офіс генерального прокурора передав кримінальне провадження за підозрою заступника глави Офісу президента України Олега Татарова до Служби безпеки України — ред.).
Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті
Андрій Куликов: Проти генеральної прокурорки було відкрито провадження через втручання. Що з цим провадженням?
Артем Ситник: Наскільки я знаю, таке ж саме провадження відкрили в ДБР, якраз в рамках нього була вилучення судова справа в Печерському суді, щоб унеможливити розгляд апеляції сторони захисту на рішення Печерського суду в апеляційній палаті Антикорупційного суду. У цій справі, яку зареєстрували детективи Антикорупційного бюро, зараз не призначений прокурор. Відсутність антикорупційного прокурора — це додаткова проблема, бо він міг би призначити прокурора і почалося б розслідування.
Зараз фактично є суміщення посад і генерального прокурора, і антикорупційного прокурора. Тому ми з нетерпінням чекаємо, що конкурс на антикорупційного прокурора буде проведений чітко, швидко, прозоро, і ми отримаємо керівника антикорупційної прокуратури.
Андрій Куликов: В одному з інтерв’ю ви казали, що жодного розслідування проти народних депутатів не було завершено через злив інформації. Чому це відбувається? Приміром, в депутатів уже нібито немає недоторканності, але наскільки це допомагає притягати їх до відповідальності?
Артем Ситник: Я думаю, визначальне тут слово «ніби». Про це говорили дуже багато експертів ще до прийняття закону, який нібито зняв би депутатську недоторканність.
При старому законодавстві парламент ніс політичну відповідальність за нереагування на матеріали органів досудового розслідування. Те, що ми тоді мали в парламенті, не зважаючи на те, що депутати навіть не хотіли приймати якісь рішення про незняття недоторканості чи арешт, але при очевидності певних доказів і їх публічному обговоренні на засіданні комітету чи в залі ВР, було дуже непопулярно не приймати рішення.
Тепер стадія притягнення переноситься на самий початок. Генеральний прокурор, який має, на жаль, менше гарантій захисту і незалежності, ніж антикорупційний прокурор… Тому що антикорупційного не можна в парламенті зняти з посади, а генерального — можна.
Руслана Рябошапку зняли через те, що він почав з нами активно почав співпрацювати. Якщо подивитись подання про висловлення недовіри генпрокурору Рябошапці, то там всі справи НАБУ.
Фактично, Руслан Рябошапка почав активно співпрацювати з НАБУ у справах «Привату», «Роттердам +», у справах Бахматюка та інших, і одразу отримав недовіру. На жаль, генпрокурор під великим політичним тиском.
Зараз, якщо ми починаємо документувати протиправні дії депутата, вже змушені звертатись до Офісу генпрокурора, а це у десятки разів підвищує ризик витоку інформації.