Чому по каву, продукти і воду йдуть, а за водою — зникають: особливості вживання прийменників

«Мотатися по магазинам», «рахувати по пальцям», «діяти по правилам», «купувати по собівартості», «продавати по ціні», «жити по закону», «працювати по спеціальності» — здається, ну що тут такого, усі ж так говорять. Але це одвічні помилки, одвічні мовні пастки, які чатують на кожного та кожну. Тож щоб не загубитися у міжʼярʼях прийменників, насамперед для сміливості варто капнути десь тридцять крапель корвалолу на грудку цукру і запити водою.

Тільки обережно з цією водою, бо в українській мові «піти за водою» — це зовсім не те, що сходити до криниці чи в магазин, аби купити пляшку слабогазованої, а означає «зникнути», а часом навіть і «вмерти», «відійти у вічність». Тож зробімо глибокий вдих та видих й подивімося цілком ясними очима на найвередливіші прийменники не як на якесь невизначене, розпанахане і зболіле, що аж гучно чуби тріщать, а дамо з ними раду, бо вивчення службових частин мови завжди починається з прийменника, уникнути в житті його аж ніяк не вдасться.

Прийменників багато і вони скрізь, щоб висловити просторові й часові відношення, позначити місце, напрям, причину й мету дії чи руху, вказати на обʼєкт, його залежність від субʼєкта тощо. 

Наприклад, прийменник на вживаємо, коли позначаємо час дії, послухайте, будь ласка, приклади:

• Моя товаришка отримує 33 тисячі гривень на місяць, а не в місяць;
• Вона закінчить свою роботу на початку грудня, а звіт обіцяє зробити на кінець року;
• На кінець року він заощадить 2000 гривень;
• Завдяки знижкам можна заощадити 1000 гривень на тиждень.

Також прийменник на вживаємо, коли пояснюємо призначення, наприклад: 

• його імʼям названо урочисту весільну пісню на честь молодих;
• влаштувати банкет на його честь або вечірку на його честь;
• квіти на знак примирення, а не в знак примирення;
• торт на замовлення;
• скульптурна споруда на памʼять або на честь когось чи чогось;
• На Олімпіаді на честь переможців Гімн України виконували тричі.

Ще прийменник на вживаємо, коли говоримо про переміщення обʼєкта на якусь поверхню: 

• покласти щось на стіл (стілець, диван, ліжко, полицю), наприклад, покласти ручку і зошити на стіл;
• поставити квіти у вазу і переставити її на підвіконня.

Також прийменник на вживаємо зі словами перетворюватися, хворіти, хворий, багатіти, багатий: 

• сарказм перетворився на напругу, а не в напругу;
• їдкий гумор перетворився на можливу суспільну кризу, а не у кризу;
• У дитинстві, мабуть, більшість хворіла на вітрянку та ангіну, а не вітрянкою та ангіною;
• хворий на грип, а не грипом;
• хворий на кір, а не кором;
• Вони вирішили заробляти й багатіти на праці;
• багатіти на купівлі мертвих душ;
• багатіти на позиках і монополіях;
• Ця земля багата на корисні копалини.

А коли позначаємо швидкість, то прийменник на не вживаємо: 

• Автомобіль проїхав першу половину шляху зі швидкістю 40 кілометрів за годину (не на годину), а другу половину — зі швидкістю 60 кілометрів за годину, а не на годину;
• Ми пройшли вісім кілометрів за півтори години (а не на півтори години), а наш друг біжить тридцять кілометрів за годину, а не на годину;
• Стандартний лічильник банкнот рахує сто купюр за тридцять секунд, а не на тридцять секунд.

Коли говоримо про напрямок руху субʼєкта, прийменник на теж не вживаємо: 

• поїхати у Карпати;
• приїхати в село тощо.

Отже, коли йдеться про напрямок руху чи швидкість, прийменником на не послуговуємося. Гаразд?!

Прийменник на також не вживаємо зі словами розмовляти, писати, промовляти, читати: 

• писати листи англійською, а не на англійській;
• з дитинства ми говоримо українською мовою, а не на українській мові (і загалом на мові ми не розмовляємо, бо розмовляємо ми мовою);
• Мама промовляє до немовляти «дитячою» мовою, а не на «дитячій мові».

І тільки в Україні, а не на Україні! 

Але: на Буковині, на Закарпатті, на Поділлі, на Волині тощо, бо йдеться про історико-­географічну територію, тому вживаємо сполучник на.

Мовленнєві конструкції, зміст яких більшою чи меншою мірою полягає у вказівці на стосунок до чогось, як-от: «спраглий до знань», «стосуватися до справи», «присвятити (щось) до (якоїсь) події», «спричинити до руйнування» — усі ці конструкції чудово обходяться без прийменника до. Отже: 

• «спраглий знань», а не «спраглий до знань»;
• «стосуватися справи», а не «стосуватися до справи»;
• «присвятити події», а не «присвятити (щось) до (якоїсь) події», наприклад, Львівська облрада запропонувала присвятити 2027 рік УПА та Роману Шухевичу, а не до УПА та Романа Шухевича;
• «спричинити руйнування», а не «спричинити до руйнування».

Незугарні конструкції «до сих пір» і «до тих пір», які часто вживають у мовленні, є кальками з російської мови, порівняйте — рос. «до тех пор». В українській мові таких конструкцій — «до сих пір» і «до тих пір» — немає, а є свої, лаконічні та дуже приємні слуху й розуму одиниці «доти» і «досі». Замість неестетичного калькованого вислову з російської мови («до недавнего времени») «до недавнього часу» слід послуговуватися українським відповідником «донедавна». Також є російська конструкція «до бесконечности». ❌ «До безкінечності» — це незграбна калька. ✅ Українською варто сказати «безкінечно».

Щодо прийменника до слід запамʼятати ще одну закономірність, хоч і дискусійну, бо довкола неї досі ламають списи. Як ви зазвичай кажете: «вирушити до Харкова / до Чернівців» чи «вирушити у Харків / у Чернівці»; «поїхати до Києва» чи «поїхати у Київ»; «приїхати в Париж» чи «приїхати до Парижу / Парижа» (принагідно нагадую, що відповідно до чинних правописних норм закінчення -у (-ю), рідше -а (я) мають такі назви населених пунктів: ПарИжу й ПарИжа, АмстердАму й АмстердАма, ГОмелю й ГОмеля, ЛіверпУлю й ЛіверпУля, ЛОндону й ЛОндона, МадрИду й МадрИда, ЧорнОбилю й ЧорнОбиля); «зайти в магазин / в кабінет» чи «зайти до магазину / до кабінету»; «вступити до університету» чи «вступити в університет»; «прийти до офісу» чи «прийти в офіс»? То як ви кажете? 

Не хвилюйтеся, обидві форми правильні, адже прийменник до можна вживати паралельно з прийменниками в / у в певних конструкціях. Втім, у прагненні мовців втекти від російського прийменника в, щоб було «не так як в російській мові» чи «не так як у росіян», українці зловживають прийменником до, коли позначають напрямок чи рух у просторі, і це призводить до курйозів у змістах. Бо коли кажуть «прилетіти до Парижу / Парижа», може скластися враження, що хтось таки недолетів в Париж, а долетів тільки у передмістя чи його зсадили на околиці. Отакої!

А коли йдемо щось купити, придбати, забрати, знайти, відшукати, здобути, то послуговуємося прийменником по, а не за:

• йдемо по каву, не за кавою;
• по продукти в крамницю, а не за продуктами;
• йдемо у книгарню по книжку, не за книжкою;
• в подорож вирушаємо по враження, а не за враженнями,
• в ліс їдемо по гриби, не за грибами;
• і по воду ми йдемо, а не за водою.

О, це, до слова, класичний приклад розрізнення значень. Бо в українській мові вислів «піти за водою» означає «зникнути», а часом навіть і «вмерти», «відійти у вічність». Якщо таке не на часі, будь ласка, послуговуйтеся прийменником по.

А коли ж вживати той прийменник за? Наприклад, коли треба зайти в книгарню і кафе за дружиною, коли доводиться бігти за поїздом чи їхати за машиною. Тобто прийменник за показує, що мовець слідує, іде, рухається за кимось або чимось.

Також прийменник по вживаємо, коли позначаємо межу, байдуже яку: часову, предметну, дистанційну тощо:

• Війна тривала по 2027 рік, а не до 2027 року. І, дай, Боже, аби ця страшна  війна скінчилася перемогою України у 2027 році!
• Її перша сукня була блакитного кольору з жовтуватим відблиском по коліна, а не до колін.
• Згребти опале листя треба звідси й по оті дерева, а не до тих дерев.

Коли вказуємо, як рухаємося, пересуваємося, де буваємо, теж послуговуємося прийменником по: 

• гуляємо по селу і гуляємо по місту;
• Він тинявся без діла по вулицях і майданах столиці.
• Мені багато доводилось їздити по містах і селах України.
• Авто їде по асфальтній дорозі.
• Бабуся ходить по лікарях,
• а студенти нипають по аудиторіях, тобто ходять туди й сюди, вишукуючи що-небудь.

Прикладом також є колядка «По всьому світу стала новинА». Звичайно, є й ті, хто вважає, що такі конструкції слід замінювати на вислови без прийменника по й уживати іменну частину мови в орудному відмінку, тобто: 

• гуляємо селом і гуляємо містом;
• Він тинявся без діла вулицями і майданами столиці.
• Мені багато доводилось їздити містами і селами України.
• Авто їде асфальтною дорогою.
• Бабуся ходить лікарями,
• а студенти нипають аудиторіями.

І колядка «По всьому світу стала новина» тепер — що? — теж неправильна, бо буцімто можна тільки «в усьому світі»?! А це вже й зовсім нелогічно. Якщо ще «їхати асфальтною дорогою» чи «нипати аудиторіями» звучить красиво, то «ходити лікарями» чи «гуляти селом» таки бентежить, адже йдеться про нюанси значень. В­се-таки бабуся ходить ногами, а не лікарями; а всім селом зазвичай гуляли й гуляють весілля. 

Прийменник по не вживаємо, коли вказуємо на час, наприклад: 

• не спати ночами, а не по ночах;
• Подкаст «Ошатна українська» зі Світланою Білою в етері Громадського радіо звучить щопонеділка о 20:10, а не по понеділках о 20:10.
• Обовʼязки працівників розподілені за тижнями, а не по тижнях.

Коли пояснюємо причину, мету, спосіб дії, теж послуговуємося прийменником по: 

• на заняття можна не прийти з певних причин, а не по певних причинах (і вже тим паче не по певним причинам!),
• або через хворобу, а не по хворобі;
• лист можна відправити поштою, а не по пошті;
• можна піти у справах, а не по справах;
• і щось може статися з моєї / вашої / нашої вини, а не по моїй / вашій / нашій вині.

Втім, є й винятки: говорити по черзі, читати по складах, різати по живому, різьба по дереву.

Коли ж вказуємо на спеціалізацію, призначення, фах, завжди вживаємо по: 

• комісія з перевірки, а не по перевірці;
• фахівець у мовознавстві, а не по мовознавству;
• спеціаліст з мовленнєвих практик, а не по мовленнєвих практиках (і вже тим паче не по мовленнєвим практикам!).

Коли йдеться про відповідність чогось певному критерію чи принципу, замість по вживаємо за, наприклад: 

• я працюю за спеціальністю, за фахом, а не по спеціальності чи по фаху;
• жити треба за законом і совістю, а не по закону і совісті;
• люди мають чинити за згодою, а не по згоді;
• і продавати слід за ціною, а не по ціні;
• діяти все-таки варто за правилами, а не по правилам, та ще й закінченням -ам.

Зверніть, будь ласка, увагу! Неприпустимими є закінчення давального відмінка -ам, -ям, -им, -їм, які можуть заскочити зненацька. Правильними є закінчення місцевого відмінка -ах, -ях, -их, -їх. 

Наприклад, неправильно казати: 

• Дитина читає по складАм та рахує по пальцям.
• Одвічний ворог бʼє по продовольчим склАдам і поїздам.
• Учора подруга моталася по магазинам.

Правильно казати так: 

• Дитина читає по складАх та рахує по пальцях.
• Одвічний ворог бʼє по продовольчих склАдах і поїздах.
• Учора подруга неспішно прогулялася по магазинах.

Якщо й вам хочеться неспішно прогулятися по магазинах та ще й вжити страшну конструкцію «по причині», допоможе прийменник через: не по причині відсутності коштів ви не змогли купити, наприклад, сукню абощо, а через відсутність коштів.

Крім того, прийменник через витягає з прірви зросійщення такі канцеляризми: 

• через сімейні обставини (а не по сімейним обставинам);
• через неуважність (а не по неуважності);
• через відсутність доказів (а не по відсутності доказів);
• відпустка через хворобу (а не по хворобі) тощо.

Загалом безпосереднє призначення прийменника через — указувати на просторові відношення: 

• міст через річку, а не крізь річку;
• стежка через ліс, а не крізь ліс;
• сумка лягає через плече, а не крізь плече,

бо прийменник крізь не може позначати поєднання двох сторін, боків чи країв, тому

• крізь натовп годі протовпитися,
• але крізь високі кущі пробиваємо собі дорогу,
• як і імпульс — крізь усе тіло.

Втім, прийменник крізь не може позначати циклічності, тому й кажемо «через кожні 50 кілометрів», а не «крізь кожні 50 кілометрів». В решті випадків прийменники синонімічні.

Запамʼятаймо також, що:

• на власний розсуд ми діємо, а не по власному розсуду;
• хтось може бути приємним на вигляд, а не по вигляду;
• і на імʼя слід називати, а не по імені;
• можемо також піти у справах, а не по справах;
• можемо працювати й у вихідні, а не по вихідних;
• Україна вживає заходів для гарантування безпеки (а не по гарантуванню безпеки) і розробляє перелік зауважень щодо майбутньої конференції (а не по майбутній конференцій), порушуючи питання (а не піднімаючи питання) щодо легалізації зброї (а не по легалізації зброї).

Звісно, про прийменники можна говорити значно довше, а занурюватися в питання доцільності їхнього вживання — й поготів значно глибше, тому тут я ставлю тільки три крапки… Продовжмо наступного понеділка о 20:10 в етері Громадського радіо. Дякую, що повсякчас слухаєте «Ошатну українську» зі Світланою Білою! Почуймося! Й обіймаю кожного та кожну!

---