Річ у тім, що часто мовці кажуть скальковано, що «втрачають дар мови» від краси чи їм «віднялО мову» від захоплення, проте в українській мові є відповідник-варіант, пропонова з вервечки різних значень, різних смислових відтінків одного дієслова, що має недоконаний вид (тобто незавершену, тривалу або повторювану дію без вказівки на її результат) «заціплювати», наприклад, мені заціплює, та доконаний вид (завершену дію з результатом або обмежену в часі) «заціпити», як-от, мені заціпило, які як царі сходяться в битві суджень — напружують біцепси, тиснуть, немов у зіткненні щитів, допоки один із них не буде змушений поступитися, намагаючись водночас зберігати незворушні конотаційні обличчя, коли міряються силою стилістичних відтінків значень.
Слід розуміти, що це колоритне слово у тлумачному словнику-двадцятитомнику має три значення та окремо входить у фразеологізми. Розгляньмо їх.
В Івана Франка
«<…> аж тут Шершень як не шпигнЕ Лиса в найболючіше місце!
— Ой лишенько! — скрикнув Лис і знизив хвіст наполовину.
— Що там? Що там? — загомоніли звірі.
— Мабуть… якась… засідка, — пробубонів Лис, а сам аж зуби заціплює з болю».
У Володимира Винниченка:
«Фріц стискає кулаки, заціплює щелепи»; а у МАрка Черемшини «Анничка .. залишилася. Голову схилила додолу, заціпила уста, личко мимохіть прикрасила міною засоромлення»; у Юрія Логвина «від напруги <…> аж пальці заціпило на залізнім ложі самострілу».
У Ганни Барвінок читаємо:
«Просить батько й мати на хліб, на сіль і на весілля», — та й заціпило їй сказати: і я прошУ».
Письменниця Любов Яновська пише:
— Чи ти спиш, чи тобі заціпило? Я ж питаюся, де ви саме тепер лісу глядитЕ? — спалахнула вона, .. занепокоєна впертою мовчанкою чоловіка;
У Григорія Тютюнника знаходимо:
— Тебе заціпить сьогодні чи ні? — озвірів Тимко. Охрім замовк і довго не обзивався.
Олесь Досвітній писав:
«ЙОганн заціпив у руці краї сіточки й перелякано дивився на сердитого дядька». А у Григорія Косинки «Василь мовчки вислухав Грищине оповідання. Аж на виду, помітно було, одмінився; міцно заціпив у руці револьвера й крутив ним у всі бокИ».
Також «заціплювати» вживають й образно, метафорично. «На землі попід стінками ворушилися сірі френчі і, намагаючись бути непоміченими, заціплювали в зубах зойки, що рвались із скривлених ротів», — це приклад образного вживання слова «заціплювати» новелістом, повістярем і романістом Петром Панчем.
Утім, слово «заціпити» вживають й лайливо у безособовій формі — «бодай (щоб) заціпило (кому)» — як побажання кому-небудь втратити здатність говорити.
Наприклад, Іван Нечуй-Левицький писав: «Микола тихо промовив:
— А бодай тобі заціпило! Кричить, мов скажений, наче нам позакладало вуха!»
Наступна репліка належить Феногену з класичної сатиричної комедії «Хазяїн» драматурга Івана Карпенка-Карого:
«Та не кричіть так, бодай вам заціпило!»
У повісті-феєрії Олеся Бердника «На вогні святому спалимо розлуку» читаємо:
— Цитьте! — репетував Горевій.
— Щоб вам заціпило!
А у творі Євгена Гуцала «Голодомор»:
— Казала тобі погасити світло, не сидіти при світлі.
— Еге, казала, щоб тобі вже заціпило.
Стійкі вирази «як (мов, ніби і т. ін.) заціпило [рот]» (кому) чи «заціпило язик» фіксуємо на сторінці 255-й «Словника фразеологізмів української мови» за укладАнням Віри Білоноженко, Ірини Гнатюк, Валентини Дятчук, Надії Неровні, Тетяни Федоренко саме у безособовій формі та у зневажливому контексті, щоб хто-небудь раптово замовк, утратив здатність говорити.
Розгляньмо приклади. Іван Нечуй-Левицький писав:
«Як натякнув я за гроші, зараз моїй Берчисі як рот заціпило. Вже й не гримає, й не сердиться!»
У фольклориста та письменника Матвія Номиса читаємо:
«Заціпило йому язик». А у драматурга Миколи Куліша:
«Юрбу мов заціпило».
У Бориса АнтонЕнка-ДавидОвича знаходимо:
— Так-таки й справді не знаєш, що таке приросток? — нахилився до мене Степан Васильович. Мовчу, мов заціпило мені.
Зверніть увагу, одне слово (заціплювати / заціпити) — та яка палітра значень, ой, леле: почуття страху, боязні чи недоброзичливості, докір, біль, обурення, роздратування, зневага, лайка, застереження, мовчання…
Загалом тут можна було б поставити крапку й сказати «Все, це слово для вишуканої мови не підходить, бо перенасичене негативом, бо надто грубе для краси, наче насилу тягне важкий глек цих значень» — так помилково вважає більшість. Але чи так це насправді? Бо заціпити може й від дива, щастя, краси, що й забуваєш, як дихати і як складати бУкви у слова.
Нас цікавить сьогодні лише друге значення дієслів «заціплювати», «заціпити» у СУМі-20, тобто коли відібрало мову, здатність говорити, але! йдеться про стан, коли хтось настільки вражений чи приголомшений, що буквально занімів, втім, від краси, зокрема вишуканості мовлення, чи то, наприклад, від жіночої чЕпурності, від мʼязистих литОк, від тембру голосу, від довколишнього краєвиду тощо, також нас цікавить й образне вживання. Тож наведу приклади у різних формах та контекстах.
Дмитро Куровський образно писав: «І поле вже заціпило вуста».
В історичному романі «Хатідже Турхан. Султана-українка на османському престолі: Кн. 2» Олександри Шутко читаємо:
«Випроставшись, Мехмед Гірей побачив перед собою молоду валіде у коштовному вбранні. Її світле шовковисте волосся прикрашала золота тіара з алмазів та рубінів, що виблискували у променях яскравого сонця. Такі ж коштовні камінці були й у її золотих сережках та перснях. <…> Цей блиск коштовностей затьмарило сяяння виразних блакитних очей Хатідже Турхан, уміло підведених сурмою. Вони причарували хана.
— Чи добре приймали вас у столиці? — вдивляючись у обличчя знатного кримця, запитала султана.
Проте у відповідь не отримала й слова. Мехмеда Гірея ніби заціпило від краси цієї жінки, яка з українки-простолюдинки, котру викрали його земляки, перетворилася на чарівну й владну валіде султана».
Або, наприклад, для визначення індивідуальної манери колориту мовлення пропоную уривок з роману Ірен Роздобудько «Зівʼялі квіти викидають»:
«Стефка <…> поглянула у вікно. І їй заціпило. Вона ще ніколи не бачила такої краси! Але здивувала її не сама краса насиченої кольорами осені, а те, що вона раніше не помічала її!»
Це ж слово у формі «заціпило» теж вжив письменник Микола Мачківський, автор художньо–документального роману про Проскурівське антифашистське підпілля «Пароль — «Проскурів», який порушив тему всенародного опору чужоземним загарбникам:
«<…> бродячи у тутешніх берегах, спостерігав подільський зорепад, що освітив ріку аж до камінчика на дні русла, здійнявши з її глибу хвилі такої невиданої краси, що Москві од неї, либонь, заціпило б — які то зорепади при ліхтарях?..»
Цитую уривок з «Кіберіади» Станіслава Лема:
«Бачить він кімнату виняткової краси, всю злотоглавом оздоблену. Крізь кришталеві шибки ллється світло, мов джерельна вода, а при перламутровім будуарі стоїть королівна, позіхає й спати лаштується. Здивувався Розпорик, побачивши таке, хотів голосно кашлянути, аби вона завважила його, та не може й пари з вуст пустити — немовби заціпило».
Знаєте, дорогі слухачі та слухачки, коли я писала ще цей випуск, готувала його тільки до запису, пролунала вкотре повітряна тривога. І мені заціпило, язик мій немов задеревʼянів, губи не слухались, мені здалося, що все моє тіло затинається — таким сумʼятливим було відчуття, коли читала побіжно «Волинь», роман-трилогію — найвідомішій твір Уласа Самчука зі збірним образом молодого українця початку 1930-х, де родині Довбенків визначено долею жити у час великих соціальних зрушень, боротися за збереження своєї сімʼї на тлі воєн, зміни кордонів і національного пробудження.
Тобто все так само як і зараз, тільки в іншій формі, в інший спосіб. Річ у тім, що біографічна канва головного героя повністю повторює життєпис його автора.
Перша світова війна з масовим відбуванням селянами трудових повинностей і корупцією на всіх рівнях імперської машини. Революція. Війна всіх проти всіх, здирства і реквізиції з боку всіх властей всіх мастей… і намагання більшості селян втекти від оборони проголошеної в Києві УНР, відсидітись у крайній хаті. І кара за власну байдужість — польська окупація з безжальним придушенням будь-якого протесту.
Усі відповіді насправді чатують на сторінках історії. І поки я міркувала, чому кожне — абсолютно кожне! — покоління українців мало травму від росіян — чи то через більшовицький терор, чи Голодомор, Розстріляне Відродження, жорна Другої світової чи радянські репресії та сибірські табори, — у мені визріла гірка думка: це пекло, мабуть, буде циклічним, але доти, доки геть усі українці не усвідомлять себе як українців. Поки послухаймо уривок художнього літопису української історії XX століття, в якому я й віднайшла наше слово «заціпити»:
«І ще раз благаю тебе. Творче Всесвіту, відкрий вуха всім живим тепер і тим, що будуть після, щоби чули Слово Правди Правд. Пошли згоду, мир, пошли їм свободу і те, що дає право на неї — розум, силу і хоробрість.
Хай буде святе імʼя Твоє во віки вічні!..
Так молиться Володько, слухаючи концерт. Не цими словами. Ні. Але душа його повна молитви, повна прагнення великого. Він не згадує слова Бог. Нащо? Хіба не приємніше заціпити уста, зуби, заплющити очі, забути всі слова і тільки всупереч усьому і всім відчути найбільше зближення з Найвищою Силою. Й тоді не страшне безвірʼя. І тоді навіть не страшне все те, що твориться там, за муром зали в селах, містах, степах широкої його батьківщини. Він добре знає цей мент (дуже короткий проміжок часу; момент — ред.) і має готове для нього імʼя. Не лякайся, хлопче, мук народження. Лякайся кінця, смерті, забуття…
Он вийшов на сцену хор. Мають барви, ті самі барви, яких повно серед ланів, гаїв, степів. Ті самі радісні барви. БрИзнули голоси. Такі голоси родяться тільки в одному місці на землі: там, де небо і земля широкі без меж… Вінок дівчат дзвінких, мов струни… Які щасливі мужі тієї землі, на якій виросли ті пишні квіти. Які радісні діти будуть сходити по сходах вічності з самого низу до самого верху, їм вічність, їм слава, їм бУдучина…
<…>
Ціла зала повна, повна людей, зникає… Нема вже нічого в очах, тільки Дніпро, тільки пороги, тільки величний, жорстокої барви місяць маєстатно встає з-за чорного муру дубОвого лісу, підноситься вверх і зупиняється над самою серединою могутнього Дніпра».
Але не варто плутати «заціплювати» та «заціпити» з дієсловами доконаного виду «заціпеніти» та «заціпнути» чи дієсловом недоконаного виду «ціпеніти», що означає «ставати нерухомим, втрачати гнучкість, рухомість (від холоду, вогкості, хвороби і т. ін.)», тобто наче задубіти, заклякнути. Щоб краще зрозуміти, розгляньмо приклади вживання. «Від часу до часу піднімався сильний вітер і бив її дощем так у лице, що волосся на чолі перемокло, а рука, що піднімала довгу сукню, заціпеніла із студені», — писала Ольга Кобилянська. Заразом Олесь Досвітній образно змальовував, як «мокра зима заціпеніла в цупких обценьках морозу». До речі, «обцЕньки» — це «ручне металеве знаряддя у формі щипців для обхоплювання і затискування».
Втім, переносне значення слова «заціпеніти» — «ставати нечутливим, стиснутися від почуття страху, обурення, сильного переживання і т. ін.», тобто теж втратити на деякий час здатність рухатися під впливом якогось сильного відчуття, почуття — може послугувати нам навіть синонімом, якщо йтиметься про стан, коли мову відбирає від захвату, краси тощо. Наприклад, у Бориса АнтонЕнка-Давидовича читаємо, що «малий роззявив рота й заціпенів у захваті».
Можна й ціпеніти також від несподіваного видовища, наприклад, як при сонці, при повному дні вилітає із-за колючих маслин степова кіннота. Заразом у Вадима Собка це слово вже має відтінок батьківського хвилювання й тривоги:
«Батько заціпенів, уявивши собі шляхи, якими доведеться пройти синові». А в Дмитра Міщенка читаємо, що «щось незбагненне, якийсь підлий страх закрався <…> у серце. І тіло заціпеніло». У Ганни Барвінок «<…> як ударить грім, як хрясне! Так усі й заціпли».
У Михайла Старицького «холола кров і мозок ціпенів». Також може серце ціпеніти в грудях із жалю або душа може ціпеніти від прочитання творів чи німіти та холонути, коли бачиш, як гинуть знедолені люди, коли чуєш, як вони лементують, волають у розпачі, в безнадії.
Є ще вираз «мов (наче і т. ін.) заціпеніти (заціпнути)», що означає «стати нерухомим».
«Повітря, небо, дерева — все мов заціпло, мов закаменіло, не ворухнеться», — цей рядок я взяла з повісті Івана Франка «Великий шум».
До слова, Борис Грінченко на сторінці 114 другого тОму свого словника української мови подав дієслово «заціпенІти» як відповідник російському слову «окоченеть». А у «Словнику з творів Івана Франка» я натрапила на дієслово «засклепИти», яке письменник вживав у значенні «зацІпити», а ми нині цим словом перекладаємо й російський вираз «потерять дар речи» — коли щось надто вразило, коли реальність перевершує здатність мовного апарату її обробити і людина не в змозі вимовити слова. Наприклад,
«Коли краля увійшла до кімнати, йому ніби заціпило».
Або коли ви йдете вулицею, ошатні слухачі та слухачки, і привертаєте погляди своєю вродою й вишуканістю мовлення та отримуєте вітальні кивки, можливо, ховаючи румʼянець, знайте,
І всі ці варіанти — про один стан, коли людина раптово втрачає здатність говорити, вимовляти слова, коли мову відбирає.
Отже, «заціплювати» та «заціпити» передають і раптовість, і безсилля говорити, коли потрапляють в царину краси та величі, так, маєстату, легко скинувши з себе всі інші значення, які ми сьогодні розглянули.
Буває, виходиш удосвіта до Дніпра, де сонце тільки починає заливати місто рідким золотом, і тобі… заціпило. Заціпило від катарсису. І не тому, що немає слів у словнику, а тому що будь-яке вимовлене слово в таку мить буде надто дрібним, надто малим і надто прісним. Тож не бійтесь вживати дієслова «заціплювати» та «заціпити», коли від краси навколо справді перехоплює дух. З вами була Світлана Біла та авторський подкаст «Ошатна українська» на Громадському радіо! Почуймося!