Чи доводилось вам колись внутрішньо знІчуватись, скУлюватися, тобто мрУжитися, зіщулюватися, заразом втягати голову в плечі, наче бути дуже подібною чи подібним до малої пташки, яка самітно й скорботно сидить на переклАдинці в клітці? Саме так почувається людина, яку паралізує страх зробити помилкИ… орфографічні, пунктуаційні тощо.
Або ж у найвідповідальнішу мить ви завмираєте перед чистим аркушем чи клавіатурою, бо не знаєте, як правильно написати й — відповідно — вимовити деякі слова. І ви не маєте уявлення, де й як шукати ті єдиноправильні правила написання слів. А що робити, якщо потрібного вам слова взагалі немає в Стандарті державної мови «Український правопис», чинному із 28 березня 2026 року? Що тоді? І я аж ніяк не раджу звертатися до штучного інтелекту, який нерідко відверто фантазує та збиває з пантелику, та до сумнівних перших-ліпших інтернет-джерел.
Нещодавно я гортала чудовий нонфікшн із педагогіки від американської дослідниці, докторки й клінічної психологині Бекі Кеннеді — «Виховані діти свідомих батьків. Як зростати разом». Найцінніше у тексті психологині — це приклади з реального життя. Авторка, висвітлюючи альтернативні підходи до виховання з пропоновами практичних стратегій усвідомленого батьківства, описала історію про дівчинку Фрею, яка так боялася помилитися, що відмовлялася писати, поки мама не пояснить написання всіх слів. Перфекціонізм буквально звʼязував їй руки. Тому мати дівчинки застосувала стратегію з повною зміною ставлення до перфекціонізму й перетворила граматику на гру. Вона запевнила дОньку, що їй заборонено писати правильно, цитую: «<…> ти не можеш написати жодного слова правильно! Жодного! Якщо напишеш правильно хоч одне, я зателефоную вчительці й скажу, що ти не виконала завдання, добре?» Дівчинка написала два речення, у них її мати нарахувала сім слів із помилками та три без помилок і з гумором дорікнула: «Тут занадто багато слів без помилок! Чесно, твоє завдання — вчитися, а тепер тобі вже нічого вчитися!»
Нагадаю, що дієслова вчитися, навчатися вимагають родового відмінка (це запитання «чого?»). Тобто навчатися — чого? — напркилад, мови, математики, правильних етикетних фразеологізмів, сталих сполук. А навчати — кого? — дітей, учнів, іноземців, мовців, дописувачів.
Фрея та Ейслін розсміялися, але мама знала, наскільки важливим був цей момент, адже напруга зникла, і дитина почала писати.
Та якщо дівчинці в дитсадку ми можемо дозволити гру з помилками, то що робити нам, дорослим, коли виникає сумнів у написанні слів? Де все-таки шукати правильні відповіді, якщо навіть чинний Український правопис не дає відповідей на всі запитання, а штучний інтелект хитро й хибно легітимізує помилки.
Помітила, що найчастіше мовці обирають одну з двох тактик: або правила потрібні й мають обмежувати, або правила не потрібні, бо вони обмежують. Правила потрібні. Правопис — це важко. Я знаю. І сьогодні я вам із цим допоможу!
Сьогоднішній випуск, може, й не розвʼяже вмить усіх правописних проблем, однак стане джерелом корисних знань і порад, які поліпшать ваше чуття мови, додадуть упевненості у письмі.
Мені часто доводиться чути помилки від молоді, яка адаптовує англійські слова, але робить це неправильно. Це зумовлено не лише недостатніми знаннями чинних правописних норм та рекомендацій, а й відсутністю усталеної традиції написання запозичень. Ба більше, мовна практика випереджає лексикографічну фіксацію, це й пояснює, чому низки слів немає в словниках.
Утім, їх використовують як варваризми (запозичені чи створені за зразком якоїсь іншої мови слова або вирази, які порушують норми даної мови), а у написанні передають українськими літерами, транслітерують. Загалом під час перекладу англіцизмів слід ураховувати основні характеристики термінів «транскрипція» та «транслітерація», чітко розмежовуючи їх. Транскрипція передає звуки іншомовного слова за допомогою літер українського алфАвіту, тоді як транслітерація відтворює бУкви іншомовного слова бУквами українського алфАвіту.
Згадуємо і запамʼятовуємо правило девʼятки, якому понад 100 років, втім, у Стандарті державної мови «Український правопис», чинному з 28 березня 2026 року, знАйдемо його на сторінці 135-й. Тобто у загальних назвах іншомовного походження після приголосних д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним (крім й), пишемо и, а не і.
Тому й рилз, а не рілз (нагадаю, що рилз — це загальна назва іншомовного походження, а не власна); також кажемо чипси, а не чіпси; тому й сториз, а не сторіз; скриншот, не скріншот; так само як і:
Сподіваюся, ви зрозуміли, чому в усіх цих загальних назвах іншомовного походження ми пишемо, вимовляємо и, а не і саме після приголосних д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним (крім й)?!
Як легко запамʼятати ці приголосні д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р? МнемонІчні фрази стануть у пригоді, наприклад:
Гаразд. Але чому в кінці слова рилз чуємо звук з, а не с? Дуже просто. Варто лише зазирнути в першоджерело й розгорнути словник. Дивимося міжнародну транскрипцію англійського слова reels — /riːlz/. І що ми бачимо? Звук /z/. Англійці та американці вимовляють /riːlz/. Отже, українською — рилз, в родовому відмінку — рилзу, закінчення на у, а в множині — рилзи. Але було б пречудово, якби у Стандарті державної мови «Український правопис» хоча б якось прописали передавання звуків с та з, коли ми транслітеруємо з англійської мови, бо цього нині в правописі не зафіксовано.
У словах іншомовного походження стрим, стримити, сториз (/ˈstɔːriz/), скриншот, директ, фриланс, фрилансер теж пишемо и, а не і. Повторюся, це іншомовні запозичення, які не варто плутати з правописом українських слів. Висновуємо, що усі запозичення завжди треба адаптовувати до фонетики й морфології мови-реципієнтки, тобто мови-одержувачки. Тож, будь ласка, не проводьте паралель між іншомовними та українськими словами. Тому з и слід писати й новіші запозичення, якими вкрай активно послуговуються молоді люди: бутик, диджей, диджиталізація, дизлайк, капучино, рингтон, ристрето, ритейл, ритейлер, стикер, тимлідер, фризбі, фристайл тощо. Звісно, українці можуть вимовляти й помʼякшено, але українська мова більш тверда, ніж мʼяка: Пилип, а не Піліп; Кирило, не Кіріло; партизан, а не партізан; диван, а не діван. Потрібно просто прийняти цю мовну традицію.
И також слід писати:
Згідно з чинними правописними нормами, зокрема як йдеться у параграфі 54, слова гугл, гуглити, загуглити слід писати не з буквою ґ, а буквою г, яка передає на письмі глОтковИй щілинний приголосний в загальних і власних назвах іншомовного походження на місці h, g. Звук [g] та близькі до нього звуки, позначені на письмі буквою g, звичайно передаємо буквою г, про це зокрема йдеться у § 122 «Звуки [g], [h]»:
Також пишемо гейтер замість хейтер. Але в українській мові є чудові відповідники злоріка і злорічити. До того ж злоріка спільного роду — тобто і він, і вона, а злоріки — вони.
Зауважу, що буквою ґ («ґе») передаємо звук [g] тільки у давнозапозичених загальних назвах, таких як ґанок, ґатунок, ґвалт, ґрати, ґрунт та інших, і в похідних від них: ґАнковий, ґратчАстий, ґрунтОвний тощо.
Натомість у власних назвах (тобто у прізвищах та іменах людей) звук [g] можна передавати двома спОсобами: через адаптацію до звукового ладу української мови — буквою г і через імітацію іншомовного [g] — буквою ґ:
Звук [h] передаємо переважно буквою г:
гандбОл, гербАрій, гІнді, гіпОтеза, горизОнт, гОспіс, гОспіталь, гУмус;
За традицією в окремих словах, запозичених з європейських та деяких східних мов, [h] і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х («ха»):
Наведу приклади найуживаніших іншомовних слів, які функціонують у царині маркетингу охопно з українськими відповідниками:
трендсетер (trendsetter) — запровадник. До слова, трендсетер пишемо з однією т («те»), бо подвоєння в загальних іншомовних назвах не зберігається, окрім збігу однакових приголосних префікса й кореня, зокрема тоді, коли в українській мові є непрефіксальне слово з тим сАмим коренем: імміграція (пор. міграція), інновація (пор. новація), ірраціональний (пор. раціональний), контрреволюція (пор. революція), контрреформація (пор. реформація), сюрреалізм (пор. реалізм).
Букви на позначення приголосних звичайно не подвоюємо, коли семантичний звʼязок між префіксальним словом і словом без префікса втрачений або суттєво послаблений: анотація, конотація (пор. нотація), кореляція (пор. реляція), кореспондент (пор. респондент) тощо.
Подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах:
У загальних назвах, утворених від власних назв без додавання афіксів, бУкви на позначення приголосних не подвоюємо: ват (пор. Ватт), бекерЕль (пор. БеккерЕль), гАус (пор. Гаусс). За традицією в деяких власних назвах подвоєння не зберігаємо (Пенсільванія) або зберігаємо частково (Міссісіпі).
Який із варіантів правильний: логарИтм чи логарИфм? Згідно зі змінами, затвердженими в чинному правописі, у словах, узвичаєних в українській мові з ф, є припустимою орфографічна варіантність на зразок:
Отже, ці варіанти є абсолютно рівноправними, запамʼятайте, будь ласка!
У запозиченнях, які мають усталену традицію передавання латиничного буквосполучення au українським ау, можливі теж орфографічні варіанти:
Але, зверніть увагу, СДМ «Український правопис» не допускає паралельного написання слова проєкт: тобто не проект, а тільки проєкт через є.
Дякую, що повсякчас слухаєте «Ошатну українську» зі Світланою Білою на Громадському радіо! Почуймося!