Пробачте мене чи мені?

Буває, сама стою як вкопана і скількись часу безтямно розглядаю мовні кліше. Якась халепа з цими кальками. Ми їх викорінюємо, а вони прокручуються наново, тільки під іншою личИною. Хвилини течуть, тікають. А я стовбичу, аж стугонИть у вУхах кров. Але ми тут саме для того, щоб розвіяти цей морок лексичних помилок, який навалився як стій — тобто «тут же», «негайно» — такий густий і непроглядний, що запинає по самісінькі очі.

Говорити щодня ошатною українською і не припуститися жодної пОмИлки у мовленні практично неможливо. Побіжно мене також запитують, чи може слово бути ошатним, бо це, мовляв, недоречне вживання. Ще й як доречне! І насамперед звернімося до художніх засобів, а я зі свого боку поясню все на прикладах.

Михайла Коцюбинського називали й називають сонцепоклонником та соняхом — бо він понад усе любив сонце, квіти й дітей, навчив прозою бачити кольори та відчувати запахи, створював імпресіоністичні полОтна самими лише словами. Письменник казав, що тягнеться до сонячного світла, як квітка. Тож і не дивно, що він міг годинами описувати всі його відтінки, обговорювати красу агАви чи колір моря на італійському Капрі з такою ж пристрастю, з якою інші обговорювали політику. Леся Українка фізично теж не дочка Прометея, а Ольга Кобилянська буквально не гірська орлИця. Але це перифрази. Тобто стилістичний прийом, коли когось або щось називають не прямо, а описово, за його найхарактернішими рисами, ознаками; описовий мовний зворот. 

Сміх, до слова, теж не сонячний, а душа не горда, втім, і ці вислови, і «кришталевий дзвін», «золота осінь» чи «золоте волосся» нікого не дивують, бо це епітети. А коли йдеться про підступну людину, тоді кажуть, що це «чорна душа», про шторм — «море хвилюється», смерть — «вічний сон», зірки — «небесні світлячки», гладка шкіра — «оксамитова шкіра», поганий характер — «характер звіра». Це все — приклади метафори.

А оскільки у мене, ошатні слухачі та слухачки, художньо-публіцистичний жанр, тож й слово моє — ошатне! Так, святково вбране, в якому кожна буквочка випрасувана й причесана. Як авторка я свідомо присмачую своє мовлення художніми засобами. І я маю на це право. Читати й слухати ошатні слова — наче пити чисту воду після тривалої мандрівки: це повертає здатність помічати світло, відчувати смак життя. Адже вишуканість мови створюють саме стилістичними прийомами, а не буквалізмом та сухими правилами. Звісно, читацький та глядацький смак — вибірковий. Втім, стилістичних засобів не варто боятися й не варто оминати! 

Кожен з нас має свої звичні фрази, й упевнений, що говорить правильно… допоки не зʼясовує зворотне.

Чи, може, зворотнє? 

СлОва «зворотній» в українській мові немає. Тож кажемо впевнено — «зворотне», як і:

• зворотний займенник,
• зворотні дієслова,
• зворотний порядок слів,
• зворотний бік (і, відповідно, — «зі зворотного боку» чи «дивися на зворотному боці»),
• зворотний (другий) бік медалі або зворотна (друга) сторона медалі,
• у зворотному напрямку,
• зворотний звʼязок,
• і памʼятаймо, що закон не має зворотної сили.

Також в українській мові немає слОва «природній». Натомість є — «природний», а, отже, й похідний прислівник звучить «природно», а не «природньо». Закарбуймо в памʼяті кілька влучних фраз:

• краса природна,
• явище природне,
• це річ природна,
• це природно,
• природно-ресурсний потенціал,
• і цілком природно, що ми прагнемо говорити вишуканою мовою.

В Олеся Гончара читаємо: «Холоднувата далечінь ще синьо імлилася, але все навколо вже прозорішало, окреслювалось, набирало природних довершених форм». 

А щодо слів «дружний» і «дружній»? О, а тут маємо розрізняти близькозвучні слова — пароніми. «Дружний» — це «згуртований, одностайний, злагоджений; має спільні інтереси; відбувається одночасно, злагоджено; закріплений довірою, відданістю, взаємною згодою, прихильністю, повʼязаний дружбою».

Запамʼятаймо:

• дружний народ, дружна нація, дружний колектив (і у дружному колективі), дружний підрозділ, дружна компанія, дружний клас;
• дружна праця, дружна родина;
• спів дружний — бо злагоджений, погоджений, в унісон;
• дружний сміх, бо одночасний.

Приклади вживання з літератури: 

• Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мУри — негучнИй, але дружний спів (Юрій Смолич).
• І всі троє дружно, любо буряка беруть за чуба.
• Усіх вони дружно брали на глУзи (тобто на сміх, на кпИни, що означає «глумитися, насміхатися, кепкувати з кого-, чого-небудь»).

Натомість «дружній» — це той, який «ґрунтується на дружбі, прихильності; взаємно доброзичливий, товариський, прИязний, приятельський, прихильний», наприклад: 

• дружнє ставлення,
• дружнє вітання,
• дружня бесіда / розмова,
• дружня критика,
• дружній погляд, дружній тон, дружній шарж (а що таке той шарж? — сатирична або гумористична манера зображення, відтворення кого-, чого-небудь, при якій дотримано зовнішню подібність, але карикатурно змінено, підкреслено найхарактерніші риси; малюнок, портрет, що зображує кого-небудь у навмисне спотвореному, смішному вигляді),
• дружня порада, дружня підтримка, дружня допомога,
• дружні звʼязки, дружні стосунки, дружні почуття,
• дружній жарт, дружній усміх (бо він приязний),
• дружній візит, дружній поцілунок,
• і, звісно, дружня нам держава.

Зверніть увагу: ми кажемо «говорити дружньою мовою товариша» або ж звертатися до когось «по-дружньому». Прислівники, утворені від цих прикметників, зберігають ті самі відтінки значення: 

• «поля дружно зеленіли»;
• «робити щось любʼязно і дружно»;
• але: «помогти комусь дружньо».

Також мовці часто плутають слова «воєнний» та «військовий». Тож зʼясуймо, коли котре слід вживати. У значенні «який стосується війни» послуговуймося словом «воєнний»:

• воєнна тактика,
• воєнний конфлікт,
• воєнна промисловість,
• стан воєнний, а не військовий,
• воєнні злочини,
• воєнні події,
• воєнний час.

Натомість у значенні «який стосується війська, узвичаєний, установлений у війську, в армії» нормативним є слово «військовий», тож кажемо:

• військовий обʼєкт,
• військова присяга,
• військова форма,
• військова справа,
• військова техніка,
• військова таємниця,
• військова організація,
• військовий трибунал,
• військове училище,
• військове звання тощо.

Залежно від значення можливе паралельне вживання «військовий» і «воєнний» з такими словами: блок, союз, суд, трибунал, диктатура, допомога, історія, машина, наука, промисловість, стратегія, тактика, теорія, зіткнення, мистецтво, витрати, потреби, умови, цілі, також військовий (і воєнний) корабель, військовий (і воєнний) завод та інші.

І раджу не вживати прикметник «військовий» у функції іменника. Кажімо:

• військовослужбовець та військовослужбовиця,
• вояк та воячка,
• войовнИк (те саме, що вояк) та войовниця,
• воїтель / воїтелька.
• воїн та воїнка,
• армієць / армійка.

Ой, лишенько! Як це складно. «Залиште мене в спокої!» — але це помилкове мовне кліше, бо скальковане з російської мови. В спокої не лишають, спокій тільки дають. Тому послуговуймося оригінальним українським фразеологізмом і кажімо «Дайте мені спокій!». Але спокій я вам поки не дам, ошатні слухачі та слухачки, адже треба розібратися із вервечкою таких ненормативних сполучень слів, як-от: «вибач мене», «згідно наказу», «згідно цього документа», «хворий грипом», тому що у цих фразах порушено правила керування. А це ще що таке? Це такий звʼязок, який вимагає, щоб залежне слово було у відповідному відмінку. То як їх виправити? Дуже просто:

• «вибач мені», а не «вибач мене», тому що після слів «вибач», «пробач», «пробачте» мусить бути слово у давальному відмінку, тож чоловіку, брату, сестрі, друзям, колегам вибачай; а нам? — пробачте нам; простіть мені;
• «згідно з наказом / з розпорядженням / з документом», а не «згідно наказу», «згідно цього документа / розпорядження», бо в українській мові слово «згідно» поєднується за моделлю: згідно + прийменник + орудний відмінок. Отже, чому мовці припускаються помилок у цих фразах? — тому що калькують з російської мови за формулою: согласно + форма родового відмінка;
• «хворий на грип», а не «хворий грипом», тому що слово «хворий» керує іншим словом, яке є назвою хвороби, за допомогою прийменника «на» + знахідний відмінок. За такою ж моделлю слід утворювати сполучення і з дієсловами «захворіти», «хворіти», наприклад: «захворів на недугу», «хворів на ковід».

Візьмімо собі на озброєння, що у тлумачних, перекладних словниках при багатьох словах у дужках подано питання відповідного відмінка. Тож полегшмо собі роботу щодо норми керування.

До слова, також хочу зауважити, що хворобу лексично неможливо попередити. Ну… бо як ви можете їй щось сказати чи зателефонувати? Попередити можна близьких, друзів, колектив про щось, а хворобі можна запобігти, хворобу можна уникнути завдяки діагностиці.

А тепер щодо слів «лікувати» та «лічити», які часто мовці плутають, не розрізняють. Бо знову доводиться говорити про гіркі наслідки помоскалення, зросійщення. В російській мові є слово «лечить» у значенні «лікувати», яке близькозвучне з українським «лічити». Але це слова двох різних мов! Тож лікар хворого, серце, зуби, шлунок, горло тощо лікує, а гроші лічить, якщо має. І лічити можна також на пальцях усно чи на калькуляторі поволі або швидко, головне, щоб без помилки, уважно. А втім, лічити можна не тільки гроші, а й присутніх, вагони, машини; лІчимо до пʼяти, до тисячі. ЛІчимо й хвилини або години, дні, коли стежимо за часом, з нетерпінням чекаючи кого-, чого-небудь. 

Але в жодному разі не слід лічИти «багаточисельних» чи «малочисельних відвідувачів», «багаточисельний натовп», «багаточисленні порушення», «багаточисленні документи» чи «малочисленні випадки». Тому що слів «багаточисленний», «багаточисельний» і «малочисленні» в українській мові нема, НЕ ІСНУЄ! Це все — калька з російської, уникаймо її! А як правильно в такому разі? Насамперед слід розуміти, що «численний» — це коли йдеться про велику кількість, складається з великої кількості когось, чогось; наявний у великій кількості. Анатолій Шиян писав: «Небо заступали хмари. Вони насувалися з заходу, закриваючи собою численні зорі». А «чисЕльний» — це той, який стосується числа, числовий; виражений у якій-небудь кількості; кількісний. Наприклад, «чисельна перевага була на нашому боці». Відпрацюймо іще на прикладах і запамʼятаймо їх:

• численні або нечисленні відвідувачі,
• численний натовп,
• численна група, організація, аудиторія,
• численні збори,
• численні порушення,
• численні випадки,
• численні досліди, зразки,
• численні нарікання,
• численні туманні довгОти,
• незчисленні озера,
• не зчислені людьми зірки й зірниці;

---

• а чисельний може бути аналіз,
• чисельне зростання населення,
• чисельна перевага,
• чисельна різниця.

Втім, стилістично нейтральна лексика — найчисленніша, найрізноманітніша за своїм складом і найбільш мінлива. Заразом ми вже човгаємо на порозі ступенів порівняння якісних прикметників, в утворенні та вживанні яких часто трапляються помилки. Наприклад, коли під впливом російської мови кажуть «самий милий», «самий приємний», «самий близький», «самий небезпечний», помилково утворюючи найвищий ступінь порівняння. Забудьте про ці хибні фрази! По-українському правильно так: наймиліший, найприємніший, найближчий, найнебезпечніший. Для ще більшого підсилення можна додати префікси. Послухайте, як тепер звучатимуть наші слова: якнайприємніший, щонайкращий. Кажемо

• «найбільше заслуга», а не «сама більша заслуга»,
• «найцінніші висновки», а не «самі цінні»,
• «найважливІша тема», а не «сама важлива тема».

У російській мові ступені порівняння прикметників утворюються не так, як в українській. Тож пильнуйте на розі скалькованих пасток з російської, адже:

• «лучшие люди» по-українському це не «кращі люди», а «найкращі люди»;
• «высшая мера наказания» — це по-українському не «вища», а «найвища міра покарання»;
• відповідно, «высшее качество» — це не «вища», а «найвища якість».

А суфікс -ейший- у російських лексемах на кшталт «милейший» чи «опаснейшая» перекладаємо саме найвищим ступенем, тобто: наймиліший висловухий кіт, найнебезпечніша спецоперація. 

Тепер щодо складених форм, тобто звичайного прикметника із словами «більш», «найбільш», наприклад, «найбільш доступний», такі варіанти поступово зникають як неприродні для української мови. До слова, ще Іван Франко трактував їх як росіянізми. Виняток маємо для складених форм із словами «менш», «найменш»: найменш доступний, АЛЕ: найдоступніший. 

Неправильними також є фрази «вона молодша мене» або «він молодше мене». Неправильні, бо взорують правила російської мови, де вищий ступінь порівняння виражають саме прислівником, а не прикметником. Тому українською правильно так: «вона молодша від мене», «вона молодша за мене» або «вона молодша ніж я».

Памʼятаймо й про те, що ступені порівняння — це не єдиний спосіб для вияву міри ознаки. Використовуймо суфікси, наприклад, як у словах «білявий», «чорнявий»; префікси (наприклад, прегарний), відповідні прислівники, як-от: дуже, надзвичайно, тобто дуже гарний, надзвичайно талановитий тощо. Але будьмо уважні з суфіксом -уват-, а після мʼяких приголосних -юват-. Чому? Бо цей суфікс позначає неповну міру вияву ознак. Що я маю на увазі? Є колір, наприклад, зелений. І це його повна ознака, так, — зе-ле-ний. А неповна ознака — зеленкуватий.

Чому? Бо ми додали суфікс -уват-, який й посприяв у нашому випадку створенню неповної ознаки кольору. Тобто цей суфікс несе навантаження «злегка». Побудуємо таке речення: «Дівчині подобалося омивати плечі цією зеленкуватою, ледь пІнявою водою». Також суфікс -уват- у словах, які позначають температуру, може виражати не зменшувальне, а підсилювальне значення з певним стилістичним відтінком (незадоволення), наприклад: погода холоднувата. А якщо ми скажемо, наприклад, «ця кава трохи кислувата чи гіркувата», — неправильний вислів, ненормативний, бо зайвим тут є прислівник «трохи». Адже суфікс -уват- вже виражає слабкий ступінь неповноти ознаки. Тож правильно сказати так: «ця кава кислувата», «ця кава гіркувата» без прислівника «трохи».

Будь ласка, перевірте, чи всі фрази та відповіді у картотеці вашого слововжитку правильні, а не вірні! Бо «вірний» — це «відданий, надійний, незрадливий, стійкий у своїх почуттях і поглядах». Ось такі значення має слово «вірний» в українській мові. Тож вірними можуть бути тільки наші почуття, вірнимими можуть бути чоловік та дружина, ваш домашній улюбленець. Згадаймо приказку: «Хто вірно кохає, той часто вітає». Ми також кажемо: «я вірна своєму чоловікові», «він вірний дружині», «вірний своєму слову», «вірний собі», «я кохаю вірно», «вірний, відданий та незрадливий друг». 

До слова, російський вислів «с оригиналом верно», тобто «відповідний оригіналу», «точний», потрібно перекладати українською «згідно з оригіналом».

І вірними ніколи не є відповіді, рішення чи фрази тощо.

Отже:

• «правильні відповіді», а не «вірні відповіді»,
• «правильні рішення», а не «вірні рішення»,
• «правильні (влучні) фрази», аж ніяк не «вірні»,
• «правильний переклад», а не «вірний переклад»,
• «спосіб надійний», не «вірний»,
• «результат правильний», теж не «вірний»,
• «смерть неминуча» або «видима смерть», в жодному разі не «вірна»,
• і «програш неминучий», а не «вірний».

Натомість вірною вам та своїй справі залишаюся я, Світлана Біла, та авторський подкаст «Ошатна українська» на Громадському радіо! Обіймаю правдивим словом та крилами!

 

---