Детальніше про стрічку поговорили із режисеркою Сніжаною Потапчук.
Анастасія Горпінченко: Як виникла саме така ідея створення фільму?
Сніжана Потапчук: Ідея народилася у 2017 році, коли я побачила в мережі Facebook світлину Тетяни Гордійчук, яка тримає Ігоря Володимировича позаду за спиною. Із ним фотографувалися волонтери і хтось зробив фото збоку — як це виглядає. Ігор Володимирович тоді не дуже відновився від поранення, не міг впевнено стояти сам, і тоді вона заховалася за його спину, щоб не влізти у знімок, але таким чином тримала його, щоб він міг рівно тримати спину. Це фото мене дуже вразило і не виходило з голови, думалося про сильних жінок, які тримають спину чоловіка і у прямому, і у переносному сенсі слова. Звідти народилася ідея того, що потрібно показувати історії жінок для того, аби надихнути інших жінок, які живуть не завжди в Києві, а й на периферії, і показати їм, що вони не самі у своїй біді, своєму горі, і що суспільство їм вдячно за їхніх синів та дочок.
Анастасія Горпінченко: У стрічці три серії. Перша — про Тетяну Гордійчук, і тут зрозуміло, бо з неї і зародилася ця ідея. А як відбирали героїнь для наступних двох серій?
Сніжана Потапчук: У нас не було кастингу, це ті дівчата, яких я знала особисто. З кимось я познайомилася на фронті, з кимось — на волонтерських заходах. Обов’язково це та жінка, з якою ми дружимо і перетинаємося, інакше не вийде, тому що якщо ти не знаєш людину, якщо не було особистого контакту, не буде тієї довіри та відкриття серця. Адже ми просимо увійти у ті потаємні кутки душі, вивернути на зовні абсолютно все, щоб оцей катарсис теж відбувся і у глядача.
Анастасія Горпінченко: Із 2 листопада мають розпочатися зйомки третього епізоду. Яку історію ви обрали для нього?
Сніжана Потапчук: Перша історія у нас про Тетяну Гордійчук, друга історія про волонтерку Тетяну Костинюк, яка створила реабілітаційний табір на волонтерських засадах без жодної підтримки держави. Він користується популярністю серед військових, серед ветеранів війни за свою щирість і нестандартність підходу до реабілітації.
Третя історія у нас буде про військового медика Катерину Луцик, яка врятувала понад 200 хлопців на передовій.
Коли ми відзнімемо всі епізоди, яких може бути і не три, і не чотири і не п’ять, а більше, ми хочемо зібрати всіх жінок разом, можливо на якійсь програмі. Тому що кожна історія різна. Тетяна Михайлівна реабілітує свого чоловіка, Тетяна Костинюк бере на себе всі завдання по реабілітації воїнів, і це те, що мала б робити держава. У Катерини це пошук себе на війні а після війни — намагання знайти себе, щоб тебе не знищила війна.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS