«Люди — найбільша цінність, тому в МХП підтримуємо військових і ветеранів, відбудовуємо громади» — Павло Мороз

Люди, як найбільша цінність

Павло Мороз: Для нашої компанії люди були найбільшою цінністю і нею ж залишаються в усі часи діяльності МХП. Відповідно, коли понад 10 років тому почалася війна, ми, безумовно, чим могли підтримували українських захисників. А вже коли 24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення, то системна підтримка військових, медиків, внутрішньопереміщених людей стала нашою щоденною роботою і викликом. Власне, тоді ми вже напрацювали механізми підтримки як українських захисників, так і їхніх родин, а також зрозуміли, що в певний момент почнуться процеси демобілізації. І тоді ветерани, які повертатимуться до нас на роботу, на наші підприємства, або ветерани, які будуть повертатися в українські громади, їхні рідні, близькі потребуватимуть підтримки й певних системних дій. І ми маємо створити їм можливості реінтеграції в умовно мирне життя, яке у нас є станом на сьогодні. Повернутися на роботу, зайняти ту посаду, яка буде відповідати її чи його життєвим цінностям після демобілізації. Тому що сенси змінюються, вони еволюціонують. Ветеран чи ветеранка бачать свою роль в розвитку української держави по-іншому, свою роль в бізнесі ще інакше, з новими сенсами. Відповідно, потрібно підібрати ту посаду, яка задовольнятиме бачення ветерана, використовуватиме його знання і навички, набуті за часи війни.

Чому важливо створювати ветеранські простори

Павло Мороз: Якщо ми говоримо не про працівників компанії, а про жителів громад чи близьких рідних наших працівників, які демобілізуються, для них також є напрацьовані механізми підтримки. Насправді вони ідентичні як і для наших працівників. Це і психологічна підтримка, і правовий супровід, і ментальна та медична реабілітації ветеранів, починаючи навіть з моменту, коли людина ще не здобула статус ветерана, коли ще не демобілізувалася. Перебуваючи на службі, у неї виникають певні потреби й тоді цій людині надається відповідна підтримка. Для тих, хто повертається у свої громади, ми організовуємо певні заходи, покликані досягти цілі реадаптації. Власне, це заходи арттерапії чи глинотерапії, адаптивний спорт, риболовля тощо. Зазвичай ми збираємо їх у ветеранських просторах, розвиток яких стимулюємо і закликаємо громади, щоб вони їх створювали. Ветеранські простори на сьогодні стають загальним трендом у громадах. Раніше ми створювали ЦНАПи, активно їх розвивали і побачили, що це надзвичайно важливий елемент якісного розвитку громади. На сьогодні ми маємо розуміти, що створення ветеранських просторів також має стати невід’ємною складовою регіональної політики та рішень органів місцевого самоврядування. І, власне, ми на сьогодні стимулюємо до створення і ветеранських просторів, і найголовніше не просто їх створюємо як приміщення, будівлю, але ще й наповнюємо змістом. Тобто там проводяться консультації, навчання та майстер-класи, збираються ветерани, вони розв’язують питання правової підтримки, діляться між собою успішним досвідом реабілітації тощо. Вони між собою спілкуються, дотримуючись принципу «рівний рівному». Відповідно, це все, на нашу думку і на думку експертів, з якими ми комунікуємо, сприяє їхній якнайшвидшій реадаптації.

Системний підхід до роботи з ветеранами

Але ми маємо також розуміти, що відбувається і зворотний процес. Суспільство також усвідомлює, що значна чисельність ветеранів повертаються в громади. Відповідно, і суспільство має реінтегруватися, підлаштуватися і зрозуміти, що ветерани ставатимуть невід’ємною частиною не просто життя, а невід’ємною частиною розвитку конкретної території. Через участь в публічному управлінні, через свою громадянську позицію. І це буде очевидно правильно, враховуючи те, яку роль ці люди виконали у відстоюванні українського суверенітету, збереженні української державності станом на зараз. Тому для нашої компанії індивідуальний супровід українських захисників, починаючи від моменту мобілізації до демобілізації й далі — напрацювання рішень щодо реадаптації ветеранів, робота із громадами — це є системний підхід до роботи з даною цільовою аудиторією, з українськими громадами в межах програми «МХП Поруч».

Слухайте також: Завдання суспільства — повернути ветеранів у «полюс життя» — ветеранка

Підтримка ветеранських мікробізнесів

Павло Мороз: На сьогодні ми працюємо в рамках різних програм соціальної підтримки, проєктів, які реалізуються спільно з нашим стратегічним партнером — Благодійним фондом «МХП-Громаді». У наших громадах ми відкрили понад 20 ветеранських просторів. Більше того, ми стимулювали створення ветеранських мікробізнесів, тому що трапляються й випадки, коли ветеран, повертаючись з війни, не хоче йти на попереднє місце роботи, а бачить себе як підприємець. Це стосується не тільки підприємств МХП, тут, в принципі, є навіть статистика Українського ветеранського фонду. Понад 60% ветеранів мріють і хочуть відкрити власну справу. Тому ветеранські простори — це, скажімо, об’єкти соціальної інфраструктури, які мають стати важливим елементом розвитку конкретної громади. Паралельно ми ще створюємо і стимулюємо розвиток ветеранських мікробізнесів, залучаємо партнерів, чи партнери залучають нас. І в даному контексті є показовою наша колаборація з Міністерством у справах ветеранів. Ми зійшлися на одній темі і підтримали 10 ветеранських мікробізнесів на різних територіях України. Таким чином ми дозволили цим десяти уже підприємцям реалізувати власну мрію і стати на шлях бізнес-активностей, розвитку своїх власних ідей і реалізацію їх через власну справу. Це другий аспект роботи з ветеранами.

Адаптивний спорт для ветеранів

Павло Мороз: Третій аспект, який би я хотів відмітити, це адаптивні клуби. Це щось, можливо, може бути близьке, дотичне чи паралельне до стимулювання розвитку ветеранських просторів. Разом із Міністерством у справах молоді та спорту ми нещодавно реалізували проєкт «Час діяти, Нестримні!» і активно відкриваємо адаптивні клуби у громадах. І я акцентую, що наша компанія реалізує свою діяльність більшою мірою в сільських територіях. Зараз ми відкриваємо 15 спортивних клубів для занять адаптивним спортом у 8 областях України. І це якраз є приклад колаборації у співпраці з Міністерством молоді та спорту та державною установою «Спорт для всіх». Це не просто відкриття клубу, не просто йдеться про якусь установу чи якийсь об’єкт, а й про його змістовне наповнення. Тому що працівники даних адаптивних клубів проходять відповідне навчання для того, аби стати тренерами для занять з адаптивного спорту. Відповідно вони отримують заробітну плату в рамках державної програми, державного супроводу, чи державної підтримки даного проєкту. І це якраз ще одне підтвердження колаборації навіть трьох сторін. Коли залучається до реалізації ідеї не просто Міністерство молоді та спорту і Благодійний фонд «МХП-Громаді», а ще й конкретна територіальна громада, яка приймає рішення й берена себе відповідальність за розвиток даних видів активностей. Причому, ці спортивні клуби є доступними для всіх — для людей з інвалідністю, у тому числі ветеранів, якщо у цьому буде потреба. Є тренер, є навчання, є активна робота, є бажання громади підтримувати і даний вид активності.

Ми почали говорити про задачі створення і розвитку ветеранських просторів. А потім прийшли до того, що є абсолютно різні підходи до формування такого комплексу роботи з військовими, ветеранами та їхніми родинами, розвиваючись в різних напрямах діяльності й залучення до активностей насамперед ветеранів.

Допомога у протезуванні ветеранів

Руслана Кравченко: Ви вже згадали про реабілітацію. Розкажіть детальніше, як МХП допомагає військовим і ветеранам, які повернулися з війни з інвалідністю. Можливо, їм потрібна допомога в протезуванні. Яка робота ведеться з цього приводу?

Павло Мороз: Ми починаємо із реалізації законних прав та інтересів військових і ветеранів. Це робиться для того, аби вони реалізували свої права, надані державою, в тому числі на реабілітацію і на протезування. Бувають ситуації , коли ветерану реалізувати своє законне право складно, тоді ми звертаємося до професійних реабілітаційних центрів, які займаються протезуванням та іншими видами реабілітації. У нас на сьогодні є певний пул напрацьованих партнерств, тому що в даному випадку ми якраз говоримо про партнерства, що дозволяють українським захисникам, іншим постраждалим особам отримувати належний рівень реабілітації, в тому числі і протезування. На сьогодні ми знаємо, що протезування є надзвичайно складним питанням. Воно навіть дискутується на рівні державних органів, тому що питання його ефективності буде наріжним каменем формування соціальної та ветеранської політики на найближчий час. Тому, власне, ми до цього підходимо виважено.

На сьогодні яскравим прикладом такої колаборації можемо назвати співпрацю з Благодійним фондом «Protez Foundation», який має американський досвід, американську експертизу щодо того, як реабілітувати і насамперед протезувати українських захисників. Нещодавно була конференція, яка була проведена із «Protez Foundation» — Amputee Rehab Summit, де був присутній міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко. Він якраз наголосив на тому, що питання реабілітації та протезування є важливим і воно в пріоритетах державної та регіональної політики на сьогодні.

Слухайте також: «Якби у 2016-му реабілітація була як зараз, я б не ховав карбонову руку під курткою» — ветеран Євгеній Руденко

Громадськість і активні експерти в даному питанні, я переконаний, стимулюють державу до прийняття правильних зважених рішень, вимірів ефективності конкретного взятого виду реабілітації. Відповідно, якщо це питання зараз дискутується в публічному просторі, я думаю, воно зрушиться з місця і ми досягнемо ліпших показників ефективності в реабілітації і зокрема в протезуванні. Не тільки із залученням благодійників або соціально-відповідального бізнесу, як ми цим займаємося на сьогодні, а також і держава буде для себе формувати задачі, орієнтири і візію в даному питанні з огляду на успішний досвід.

На сьогодні можемо тільки констатувати той факт, що значною мірою держава, яка формує правила, має також опиратися не тільки на власний досвід, успішний або неуспішний, але й враховувати успішний досвід благодійників, соціально відповідального бізнесу або, наприклад, відомих установ, такі як Unbroken, Superhumans, Protez Foundation. Знаю, що успішний досвід реалізації протезування є в Міністерства внутрішніх справ, у їхніх відомчих закладах, з якими ми також співпрацюємо і зараз заходимо в певний цікавий проєкт, про який скажемо, мабуть, в наступному році. Власне, певний вимір результатів у нас також на сьогодні є. Ми маємо певний досвід реабілітації, як в буквальному сенсі поставити на ноги українських захисників.

Донати 

Павло Мороз: Також можу сказати, що окремим успішним кейсом у допомозі українським захисникам, у тому числі і ветеранам в питанні реабілітації є наша корпоративна програма внутрішнього донатства. Коли працівники компанії МХП свідомо донатять на Благодійний фонд «МХП-Громаді» і знають, що вони можуть звернутися за допомогою для своїх рідних близьких, які зараз перебувають на фронті. Крім того, утворюється певний фінансовий ресурс, який ми можемо використати для того, аби допомогти ветерану у розв’язанні його проблеми. І це може бути якраз реабілітація. Вже є декілька успішних прикладів, коли частина цих донатів якраз спрямовується на проведення реабілітації українських захисників, ветеранів, яким ми допомагаємо в тому числі у протезуванні. На сьогодні ми можемо сміло сказати, що з початку 2024 року і станом на середину грудня ми зібрали 65 мільйонів гривень. Нагадую, що в компанії МХП на сьогодні працює 27 тисяч працівників. І це можуть бути або відрахування заробітної плати, регулярні свідомі донати, які люди перераховують із власних банківських карток, а також заходи, які ми організовуємо в наших громадах у рамках програми «МХП Поруч». Крім того, це і благодійні заходи, акції, на яких збираються донати, які ми також використовуємо на розв’язання конкретних питань та проблем, а найперше на допомогу українським силам оборони.

Робота Центру із взаємодії з військовими та ветеранами

Павло Мороз: Восени 2023 року ми інституційно сформували в структурі напряму корпоративної соціальної відповідальності компанії МХП Центр із взаємодії з військовими та ветеранами. Він насамперед відповідає за операційну діяльність програми «МХП Поруч», її ефективність та результати. І на сьогодні ми можемо говорити про те, що у структурі даного центру працює вже 30 людей — це є й експертне середовище, де є експерти з правового супроводу, реінтеграції, експерт із психологічної, фізіологічної, ментальної реабілітації. А також є координатори, які працюють на територіях, за якими закріплені конкретні громади. Якраз вони і забезпечують комунікацію, співпрацю, індивідуальний супровід людини від моменту мобілізації й до моменту, коли ветеран повертається. Тоді йому потрібно створити умови для того, аби він швидко адаптувався і реалізував свої законні права щодо різного роду питань.

На сьогодні ми можемо сказати, що посада координаторів із взаємодії з військовими та ветеранами в МХП дійсно з’явилася раніше, аніж була затверджена дана професія, посада в Державному класифікаторі професій. На сьогодні у нас є провідний координатор, є координатори із взаємодії з військовими та ветеранами, а також фахівець, який забезпечує операційну роботу на місцях, в територіях. Є ряд експертів, які забезпечують підтримку діяльності Центру із взаємодії з військовими та ветеранами. Тобто 30 людей. Ми розуміємо, що даний показник є динамічним, відповідно, ми очікуємо, що нам доведеться збільшувати штатну чисельність працівників центру з огляду на динаміку сучасної війни. Навіть, далеко не заходячи в цифри громад, чи цифри державної статистики, ми можемо сказати, що в нас на підприємствах МХП на сьогодні 2600 працівників мобілізовано, близько 700 людей демобілізовано. Ми маємо, на жаль, більше 150 людей, які вже ніколи не повернуться на свої робочі місця, у свої домівки. Ми працюємо з їхніми близькими, родинами. І також ми маємо більше 100 людей у статусі зниклих безвісти. Відповідно, підтримку рідних також забезпечують координатори із взаємодії з військовими та ветеранами. У найстрашніший виклик української історії, ми зрозуміли, що системна підтримка військових, ветеранів, їхніх родин також має стати нашим зобов’язанням перед цими людьми, перед українською державою. Власне, це і стало першопричиною того, що ми сформували цей Центр із взаємодії з військовими та ветеранами. На сьогодні його діяльність розвивається відповідно до ефективності нами проведених заходів, а також кращих практик наших партнерів і бачення того, як держава буде реалізовувати свою соціальну та ветеранську політику.

Слухайте також: «Якщо військовий буде знати, що в його сім’ї все добре, то і в нього буде все добре» — офіцер Євген Дьордяй

Посада координатора із взаємодії з військовими та ветеранами

Павло Мороз: Все-таки ми розуміємо, що держава має сформувати ті правила поведінки, правила діяльності, які будуть приносити результати для українського суспільства. На сьогодні це є об’єктивно, що бізнес є динамічнішим, він швидший, він, мабуть, на собі відчуває, переживає проблематику сьогодення, тому оперативно реагує на ці виклики і приймає відповідні рішення. Для держави — тільки побажання, щоб враховувався дійсно кращий досвід, кращі практики розв’язання конкретних проблем. І соціальну, і ветеранську політику держави ми маємо формувати виключно на ефективних практиках і успішних досвідах. Точно можу сказати, що навіть досвід інших країн, які переживали виклики війни, не завжди буде показовим для української держави. Тому що, переконаний, що та кількість ветеранів, яку отримаємо ми, в Україні, жодна інша країна не мала, відповідно, і не мала таких наслідків війни.

Реінтеграція ветеранів у професійне життя

Руслана Кравченко: Наскільки складна реабілітація ветеранів саме в професійній сфері? Ми знаємо, що ви також створюєте спеціальні умови для відновлення, перекваліфікації, повернення на роботу ветеранів. Як ви вже зауважували, інколи вони повертаються не на свої робочі місця, а на, можливо, дещо інші з огляду на те, з якими травмами чи пораненнями повернувся ветеран. Розкажіть більше, як працює ось ця сфера в системі МХП, з якими труднощами чи проблемами ви стикаєтесь, коли ветерани повертаються на свої робочі місця?

Павло Мороз: Враховуючи те, що у нас реалізовується індивідуальний супровід у рамках програми «МХП Поруч» від моменту мобілізації, ми, в принципі, розуміємо і усвідомлюємо, де зараз знаходиться український захисник, коли він має намір демобілізуватися. Розуміємо, з яких причин, якщо це планова історія. І розуміємо, на яку посаду потенційно він може повернутися. Тому що, згідно з законом, на сьогодні ми за ним зберігаємо робоче місце. Більше того, МХП є однією з тих компаній, які попри скасування вимоги закону, зберігає на сьогодні заробітну плату мобілізованих працівників в повному обсязі. Ми розуміємо, що це наше зобов’язання! Ці кошти йдуть як на підтримку військового, так і на підтримку його родини. За допомогою цих коштів українські захисники можуть планувати своє життя в контексті підтримки близьких, або можливо забезпечувати критичні потреби на фронті, якщо їх не встигає забезпечувати держава чи благодійники. Тому що є різні моменти, ми це всі чудово розуміємо, що не завжди всі питання, чи всі аспекти життя воїна покриваються за рахунок різних видів підтримки. Це перше питання.

Друге питання про те, що, повертаючись на робоче місце, ми кажемо цій людині, що вона може повернутися на своє робоче місце, яке за нею зберігається, або де вона себе бачить в контексті розвитку своєї діяльності всередині компанії МХП. Ветеран або ветеранка має право обирати. На сьогодні ми можемо запропонувати йому чи їй те місце роботи, яке найбільше відповідає баченням, розумінню того, яка роль і яке місце в системі може задовольнити професійний розвиток даної конкретної особи. Я можу сказати, що в Центрі із взаємодії з військовими та ветеранами МХП ми маємо достатньо значну чисельність ветеранів-працівників або рідних, у яких хтось або воює, або є ветераном. Тому, коли ми говоримо про кращий досвід чи кращі практики нашої діяльності в рамках програми «МХП Поруч», ми їх базуємо не тільки на відчутті, але й на розумінні тих потреб, які на сьогодні є у військового, у ветерана або члена їхньої родини. І насправді це цінно. Відповідно, і в інших аспектах бізнесу: якщо ветеран розуміє, що він готовий своє попереднє місце замінити на іншу посаду, в якій він буде кориснішим як для компанії, так і для суспільства — ми готові йти на ці кроки.

Індивідуальний підбір робочого місця

Ну і зрозуміло, що є третій аспект, на який ми, на жаль, впливати не можемо. Це отримані травми. Відповідно, військовий може не підходити виключно через вимоги законодавства, це може бути питання навантаження, обмежень по здоров’ю, і відповідно для цього ми спробуємо знайти саме те робоче місце, яке буде дозволене за станом його здоров’я. І найголовніше, яке буде приносити йому професійну задоволеність, в якому він буде себе бачити і професійно зростати. Тому це надзвичайно важливо, адже ми знаємо, що існує вимога закону щодо певної чисельності соціальних працівників в структурі юридичних осіб та суб’єктів господарювання. Дана норма певною мірою нав’язана бізнесу, тому я переконаний, що держава, в рамках своєї соціальної та ветеранської політики, буде дану норму видозмінювати і вдосконалювати. Адже на сьогодні буде велика кількість ветеранів, які повернуться до роботи в різних аспектах бізнесу. І які не просто будуть повертатися до роботи, а й намагатимуться реалізовувати свої знання та навички в прикладному аспекті. І це надзвичайно цінно і важливо — почути людину і надати їй ці можливості. Це в тому числі й сприятиме її успішній реінтеграції в цивільне життя.

Повернення до цивільного життя

Руслана Кравченко: Ще один аспект реінтеграції ветерана в цивільне життя — це різні заходи, які компанія МХП проводить разом із ветеранами, з їхніми родинами. Це певні види терапії, заходи, куди можна приходити з дружинами, сім’ями й дітьми. Розкажіть більше про це. Яку увагу ви приділяєте ось цій реінтеграції в цивільне життя?

— Це є також невід’ємним елементом програми «МХП Поруч» — проведення таких заходів у територіях. І насправді цьому сприяють як запити, які ми отримуємо від українських захисників або їхніх близьких, так і наші партнери, з якими ми вступаємо в партнерські відносини. Відповідно ми формуємо і реалізовуємо певний план дій на територіях для того, аби залучати туди ветеранів та їхніх родин. І тут ми можемо говорити від, наприклад, риболовлі, на яку збираються ветерани та їхні родини, спілкуються і проводять час — до певних зібрань у ветеранських просторах, про які ми вже говорили, де ветерани обговорюють певну проблематику. У тому числі напрацьовують рішення для того, аби вдосконалювати чи покращувати комфорт власного життя. Також особлива вдячність за розвиток партнерських відносин. Наприклад, у нас є класний досвід із Федерацією стронгмену України або громадським об’єднанням «Міцні 300», з якими ми проводимо регулярні заходи спортивного характеру. Для того, аби ветерани, люди з інвалідністю збиралися разом, змагалися. Таким чином вони задовольняють свої потреби, адже вони у нас дійсно герої, вони у нас дійсно найкращі і, відповідно, навіть в спорті надзвичайно важливо довести насамперед самому собі, що ти є найкращим і що ти є найсильнішим. Днями у Каневі на Черкащині, де разом із Федерацією стронгменів України у нас відбувся захід «Звитяга Нескорених». На нього запрошені ветерани з різних куточків України. Цей захід для нас далеко не перший. У нас є серія таких заходів, у рамках яких навіть ті ветерани, які ніколи не думали, що вони зможуть плавати на байдарках або підіймати важкі штанги, гирі на сьогодні змагаються в різних видах спорту. Вони отримують від цього не просто задоволення, подарунки, але й отримують власне усвідомлення, що вони можуть все на світі, що вони дійсно, нескорені, і перемогти таку націю дійсно неможливо.

Слухайте також: Ми відвикаємо від цивільного життя та побуту, з’являються нові звички — ветеран

Досягнення і нові можливості

Руслана Кравченко: Якщо говорити про здобутки програми «МХП Поруч» і компанії МХП, можна казати про ветеранів, які реінтегровані в суспільство, яким ви допомогли, в яких є певні досягнення, також завдяки програмі «МХП Поруч». Але якщо ми говоримо про здобутки компанії в плані нагород, чи отримували ви їх? За що? За який внесок у суспільство?

Павло Мороз: Ви почали з того, що є ветерани, які реінтегровані. Я не впевнений, що тут ми всі в Україні зараз реінтегровані в сучасні умови, враховуючи вплив викликів війни. Але дійсно ми створюємо ті можливості, як для ветеранів, як для їхніх родин і навіть для самих себе, для того, аби переживати ці буремні події і, власне, вийти з них в умовно здоровому стані. Відповідно, наші заходи дійсно здобувають визнання певні. Є ряд нагород, які ми отримали протягом 2024 року, отримували і в 2023 році. З визначних, що найбільш цінно, це те, що ми отримали в Лондоні нагороду в рамках The International CSR Excellence Awards. Це нагорода за, власне, програму «МХП Поруч», і це міжнародне визнання. На зібранні були присутні різні представники з різних країн світу. І все-таки проблематика війни для них є настільки далекою, що вони підходили, спілкувалися, запитували, як ми живемо, як ми формуємо наше бачення, чому ми залишаємося в Україні. От усвідомлення того, наскільки і як воно все тут відбувається, у них цього немає. Але розуміння того, що ми проводимо роботу з українськими захисниками, реінтегруємо ветеранів та їхні родини, підтримуємо — це у них викликає такий захопливий подив і розуміння того, що ми дійсно робимо суспільно важливу справу.

Друга нагорода, яку б я хотів відзначити, це Global Compact. Глобальний договір ООН визнав програму «МХП Поруч» такою, яка відповідає цілям і принципам сталого розвитку. Чому я відзначив цю нагороду? Тому що ми всі чудово розуміємо, що в міжнародній спільноті сталий розвиток — це про екологію, про гендерну рівність, про інклюзію. Там є окрема проблематика, яка підіймається на рівні бізнес-середовища. Ми розуміємо, що ветеранська тематика і все, що з нею пов’язане, має точно стати невід’ємним елементом чи складовою сталого розвитку і принципів ESG в будь-якій корпоративній структурі. І драйвером тут безумовно має стати український бізнес. І ми в МХП власним прикладом будемо демонструвати світу, що, окрім тих питань, які є дійсно важливими, безумовно, мають підійматися на рівні корпоративних структур, все-таки наша ветеранська тематика, вона також буде мати вплив, в тому числі на глобальне середовище і глобальні міжнародні відносини. І, відповідно, ми хочемо стати таким драйвером, як міжнародна компанія, драйвером у демонстрації того, що сталий розвиток — це не тільки певний набір тематик. А це й історія про наслідки війни, які ми маємо спільно долати не тільки в межах української держави, а й виносити дану проблематику для міжнародної спільноти.

Міжнародні спортивні заходи

Власне, тому ми й підтримали із Міністерством молоді та спорту, з Міністерством закордонних справ певні заходи на міжнародному дипломатичному рівні. Ми зробили це для того, аби підсвітити й продемонструвати всьому світу, що українська держава жива, що українське суспільство готове боротися й надалі, але ми показували всім, що нам дійсно потрібна підтримка. Нам потрібна підтримка не просто словами, нам потрібна підтримка діями.

Українські спортсмени, які поїхали на Олімпіаду у 2024 році, в тому числі і за підтримки компанії МХП, паралімпійці, демонстрували всьому світі, що ми непереможні, але вони й закликали всіх гуртуватися і розуміти, що в Україні йде війна. І насправді це ж війна не України з росією. З росією поруч зараз воює Північна Корея, воює Китай, воюють інші країни, які про це не говорять, але їм допомагають. Тому, власне, Україна також має отримати якийсь певний рівень підтримки з боку тих країн, які все-таки виступають за демократичні принципи, за цивілізоване суспільство. І це не тільки боротьба української держави, це боротьба всього цивілізованого світу. Наші заходи — це якраз демонстрація того, що ми не здалися, ми боремося і маємо побороти зло.

«Ми точно не будемо збавляти темпи»

Руслана Кравченко: На сам кінець, я хочу запитати вас про цілі на 2025 рік щодо допомоги військовим і ветеранам. Що ви ставите перед собою, перед компанією МХП і програмою «МХП Поруч»?

Павло Мороз: Наш Центр із взаємодії з військовими та ветеранами МХП розвиватиметься у 2025 році, це точно. Як я вже сьогодні казав, різна статистика, зокрема та, яка стосується наслідків війни, є негативною не тільки для компанії МХП, а й для всього суспільства. І, відповідно, ми точно маємо об’єднуватися. Ми розуміємо, що МХП не мають сприймати тільки як донорів, МХП мають сприймати повноцінно як партнерів, тому що насправді виклики у всіх бізнесів, виклики в суспільства, виклики в державі одні й ті ж самі. І чим більше ми будемо гуртуватися, чим більше ми будемо цю допомогу систематизувати і спрямовувати саме туди, де вона потрібна, тим якіснішими будуть результати, тим ближче буде українська перемога. Ми точно чекаємо на мир в Україні, ми дуже хочемо, щоб наші українські захисники, у тому числі й ці більш ніж 2600 хлопців і дівчат з МХП, повернулися у свої домівки, повернулися на роботу. Повернулися ті жителі громад, на території яких ми працюємо, повернулася вся Україна до інших задач і, мабуть, приємніших. До задач відновлення української держави, до формування нових цінностей з урахуванням набутого досвіду.

Позиція №1 — ми точно не будемо збавляти темпи.

Позиція №2 — ми закликаємо всіх небайдужих, всіх, хто має патріотичну українську позицію, до співпраці, до партнерства. Ми дійсно маємо експертизу роботи із найвищими державними органами та громадським сектором — ми це продемонстрували в різних соціальних проєктах, ініціативах, і готові рухати процеси й надалі.

Позиція №3 — ми будемо максимально підтримувати українські громади у їхньому відновленні, у їхньому розвитку, тому що для нас це є пріоритетною ціллю і звичайно, що українські громади мають формувати свою повістку дня з урахуванням тих наслідків, яких ми переживаємо. І їхній розвиток мають драйвити ті люди, які відповідально стали на захист української держави тоді, коли це було потрібно саме Україні.

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі