Марія Зав'ялова/Громадське радіо
Керівниця проекту «Мобілізація внутрішньо переміщених жінок проти домашнього та гендерно-орієнтованого насильства» Всеукраїнської благодійної організації «Конвіктус Україна» Юлія Царевська розповіла на брифінгу в «УНІАН», що досягнення цілей сталого розвитку ООН та пришвидшення євроінтеграційних процесів неможливі без звернення уваги на проблему насильства.
«Насильство і війна — два явища, які на жаль ходять поруч, і найбільше страждають жінки та діти. Ініціативи, які виконуються в Україні і підтримуються державою, не завжди є дієвими, тому без третього сектора — громадськості — зробити щось важко. Наша ініціатива підтримана Європейською комісією — це проект „Мобілізація внутрішньо переміщених жінок проти домашнього та гендерно-оріентованого насильства“ об’єднала науковців — це аналітичний центр „Соціоконсалтинг“ та практиків — це надавачі соціальних послуг — ми, „Конвіктус Україна“ у вирішенні питання домашнього та гендерно-оріентованого насильства саме у спільноті переселенців».
За словами Юлії Царевської, проект здійснює свою діяльність в тих регіонах, де проживає найбільша кількість переселенців. Його основна мета — дати жінкам можливість мобілізуватись та допомагати іншим представницям своє статі, якщо вони мають таке бажання.
Першим етапом проекту «Мобілізація внутрішньо переміщених жінок проти домашнього та гендерно-орієнтованого насильства» стало проведення дослідження у 10 проектних регіонах України протягом березня-липня 2016 року.
За словами керівника відділу вивчення громадської думки ГО «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» Анни Фєнчак, результати дослідження підтвердили поширеність гендерно-оріентованого насильства в сім’ях ВПО.
«71% наших респонденток принаймні раз в житті стикалися з певною формою насильства. Проблема гендерно-оріентованого насильства для сучасної України є в вкрай актуальною. Це пов’язано із зростанням агресії в суспільстві, що супроводжується окупацією частини території України та проведення на сході країни військових дій».
Анна Фєнчак повідомила, що частка жінок, які стикаються з насильством, зменшується після переміщення за межі зони АТО.
«Зокрема, частка опитаних жінок, які стикались принаймні з однією з форм сексуального насильства, скоротилась з 11% до переміщення до 4% після переміщення. А частка жінок, які пережили принаймні один з видів фізичного насильства — з 15% до 4% відповідно».
Однак, Анна Фєнчак зауважує, що з цими даними треба бути обережними, бо за оцінками експертів, в Україні значно піднявся поріг чуттєвості — ті випадки насильства, які раніше викликали негативну реакцію жінок, зараз взагалі не сприймаються, як такі.
В той же час, вразливість жінок після переміщення зростає, бо вони не мають зв’язків з місцевими громадами та підтримки від місцевих мешканців, тож будувати коло близьких доводиться з нуля.
Особливе занепокоєння експертів викликають випадки порушення прав переміщених жінок роботодавцями або власниками орендованого житла.
Крім того, після переміщення значно зростає кількість випадків сексуального насильства від незнайомців, колег та співробітників соціальних та медичних установ, йдеться у дослідженні.
«Вагомою складовою генедерно-оріентованого насильства залишається домашнє, оскільки саме з діями колишнього або теперішнього чоловіка пов’язується більшість випадків агресії, про які повідомили постраждалі жінки. Дослідження засвідчує, що домашнє насильство залишається глибокоукоріненим явищем в українському суспільстві, а подібні випадки не сприймаються громадянами як екстраординарні ситуації».
При чому кількість випадків сексуального насильства від колишніх чоловіків різко знижується після переміщення, а від існуючих — незначно збільшується, йдеться у дослідженні.
Анна Фєнчак зазначила, що результати дослідження підтвердили поширену замовчуваність теми гендерно-оріентованого насильства, бо її сприймають як внутрішньо-сімейну справу. До представників правоохоронних органів звертається лише десята частина постраждалих жінок.
«Тим не менш, за оцінками експертів, із запровадженням нової патрульної поліції в Україні відсоток звернень саме до правоохоронних органів зростає. Більше того, коли респонденток запитували щодо соціальних інституцій, які можуть найкраще допомогти постраждалим від насильства 70% вказували, що це саме правоохоронні органи».
За словами Анни Фєнчак, багато жінок просто необізнані про свої права та інструменти протидії насильству, а також не вірять у можливість отримання допомоги від представників суспільних інституцій.
Колишня радниця Міністерства соціальної політики України з питань ВПО, громадська діячка з Донецька Валерія Вершиніна каже, що багато жінок знаходяться в ситуації насильства вже понад два роки.
«Вкрай необхідним є створення реабілітаційних центрів, місць, де жінка могла б отримати цілодобову допомогу. Тому що жінка, яка намагається вийти із ситуації конфлікту, буде знаходитись у значно більшій небезпеці, і ця небезпека буде тим більша, чим довше вона знаходиться у ситуації насильства».
І такий центр буде відкритий, розказала керівниця проекту Юлія Царевська.
«Вже в 2017 році ми відкриємо центр соціально-психологічної допомоги, де постраждалі переміщені жінки зможуть проживати разом з дітьмі, проходити програму соціально-психологічної реабілітації і вирватися з цього кола насильства, який існує наразі. Вже за місяць ми почнемо навчати в регіонах: в Києві, Київській, Черкаській, Донецькій, Луганській, Одеській, Запорізькій, Полтавській, Дніпропетровській областях — тих жінок-переселенок, які хочуть писати проекти, хочуть їх вигравати, хочуть якось діяти і відповідати регіональним потребам. Ми будемо субгрантувати жіночі ініціативи. Ми націлені в першу чергу на підтримку організацій, які створені переселенцями для переселенців».
За словами Царевської, центр буде розрахований на проживання 15 жінок з дітьми і має бути недоступний для їх кривдників. Вона додала, що в центрі проживатимуть жінки від трьох до шести місяців, і його організують неподалік Києва, аби жінки могли знайти собі роботу у місті та краще соціалізуватися.
В свою чергу викладач Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова, експерт Дмитро Гаврилюк вважає, що для попередження насильства важливо залучати жінок до усіх сфер громадського життя, а також політичного процесу.
За його словами, проблему насилля над жінками можна вирішувати в двох площинах — впровадження правових норм, які посилять відповідальність за насильство над жінками, а друга — виховання молоді в повній нетерпимості та публічному засудженні цих фактів.
«Насильству над жінками не може і не має бути виправдання. Ні Антитерористична операція, ні військові, ні надзвичайні стани — дуже складними і болісними питаннями для України, якими час від часу граються політики, не можуть бути причинами, щоб закривати очі на факти насильства над жінками».
Дмитро Гаврилюк закликав усіх до спільної протидії насильству, адже тільки спільними діями можна подолати цей бій.
Марія Зав’ялова, «Громадське радіо»
Матеріал створений за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля