Чи мають українці право на гідну смерть?

Тільки у Києві кожного року від невиліковних хвороб помирає приблизно 25 тисяч людей, при цьому 80% із них страждають від болю через відсутність адекватної паліативної допомоги. Паліативна допомога спрямована на полегшення страждань хворого, дотримання його людської гідності, виявлення потреб та забезпечення якості життя хворого у фінальній стадії життя. Заданням паліативної допомоги є й підтримка родини пацієнта.

За словами, менеджерки програми «Громадського здоров’я» міжнародного фонду «Відродження» Ксенії Шаповал, кожен рік півтора мільйона пацієнтів у європейському регіоні помирає від раку, та приблизно 5,7 мільйона від інших хронічних хвороб. Потреби населення у паліативній допомозі складають від 50% до 89% для всіх пацієнтів, які помирають.

«Півмільйона людей в Україні щорічно потребують паліативної допомоги. В першу чергу, це онкохворі, щороку ми втрачаємо 80-90 тисяч людей від онкологічних захворювань. Ці люди потребують та будуть потребувати й адекватного знеболення, й паліативну допомогу. Так само говоримо про пацієнтів, які мають інші хронічні хвороби: ВІЛ/СНІД, туберкульоз, ниркова недостатність тощо», – каже Ксенія Шаповал

В Україні й до сьогодні зберігається стійка тенденція не повідомляти діагноз самому пацієнтові, кажуть фахівці. Часто хворі, які перебувають у паліативному відділенні чи хоспісі, не знають про обмежений прогноз свого життя. Така ситуація призводить до фактичного порушення права пацієнта на доступ до медичної інформації щодо стану свого здоров’я. Люди фактично не мають змоги завершити свої справи: наприклад, скласти заповіт або оформити право власності майна та ін. Залишається й питання відповідальності лікарів: в Україні медпрацівники не несуть жодної відповідальності за непризначення знеболювальних препаратів. Проте серед багатьох лікарів й досі існує міфологія за нібито відповідальність перед наркоконтролем, розповідає керівниця медичних програм Всеукраїнського благодійного фонду “Соборність” Леся Брацюнь

«Лікарі повинні не боятися виписувати ці ліки на рецептурних бланках, призначати їх вдосталь тим, хто лікується вдома, щоб не виникало потреби ходити до лікаря кожні кілька днів. Стара практика виписувати мало ліків, або виписувати їх не на довго лишилася серед лікарів. У них є страх перед знеболювальними препаратами. І ще ми помітили, що керівники закладів охорони здоров’я не стимулюють персонал змінювати ситуацію», – розповідає Леся Брацюнь.

Паліативна допомога повинна плануватись наперед, каже Леся Брацюнь, бути безперервною, доступною. Найголовнішими принципами надання паліативної допомоги є визнання права вибору пацієнта, зокрема, місця отримання паліативної допомоги та збереження людської гідності до кінця.

Зараз в країні існує 7 стаціонарних хоспісів, 8 виїзних служб та 1600 стаціонарних ліжок. Проте 80% паліативних пацієнтів хочуть вмирати вдома. Саме тому необхідно розвивати надання такої допомоги, створювати для цього мобільні виїзні бригади, децентралізувати паліативну допомогу й переносити її ближче до хворого.

Матеріал опублікований за підтримки Фонду Г.Бьолля в Україні