Мрію ходити та відвідати Париж — 14-річна Даша з Алчевська

Виховує Дашу бабуся. У 2014 році вони приїхали на лікування до Харкова, але повернутися вже не змогли, війна застала їх в чужому місті.

У вересні Даша поїхала на свій перший дзвоник у 8 клас. Юлія Павіченко, директорка приватного ліцею “МИР” розповідає, що Даша з бабусею живуть в модульному містечку для вимушених переселенців і що організувати навчання у  звичайній школі не вдалося:

“Даша действительно родилась с различными диагнозами, которые не позволяли ей ходить и даже вставать на ноги. Когда Даша с бабушкой приехала на очередную операцию, началась война и они туда уже просто не вернулись”.

Юлія Павіченко переконана: всі діти повинні навчатися в школах, адже саме в процесі спілкування з однолітками стираються всі кордони.

“Этим летом мне позвонила бабушка Даши и рассказала, какая у них неблагополучная ситуация. Тогда мы приняли решение организовать обучение у нас в школе”.

До організації навчального процесу Даші долучилася велика кількість фондів та благодійних організацій. Все для того, щоб Даша нарешті відчула себе повноцінною та здобула бажання та мотивацію для швидшого одужання.

“Благотворительный фонд “Ранок-Украина” оплачивает обучение Даши. Наш лицей взял на себя ответственность за питание девочки и волонтеров, которые с ней работают. Благотворительный фонд “Славяне” помог собрать Дашу в школу. Такси 30-40 возит Дашу бесплатно. Нашли ходунки, потому что мы ходим, чтобы наша девочка начала ходить. Я ей сказала: “Сегодня ты даешь первый звонок в коляске, но на последний звонок в 11 классе ты будешь танцевать вальс”.

У день запису інтерв’ю Даша одягла ходункі і показала, як вона вже навчилася ходити. Це була новина і для директорки ліцею, і для його учнів – всі із захопленням аплодували.

«Ходити добре, але з часом втомлююсь. Більше болить спина, ніж ноги».

У новій школі Даша вже встигла познайомитися з однолітками та знайшла друзів. Розповідає про мрії, які, вона впевнена, незабаром здійсняться:

«Дуже цікаво в новій школі. В Алчевську я була тільки на домашньому навчанні. Я вже знайома з однокласниками і ми спілкуємося. Мрію ходити, але я розумію, що це залежить від мене. Мрію про Париж»

Даша розповідає про вже пережиті 6 операцій на ногах. Попереду ще 4, після яких лікарі обіцяють: дівчина буде ходити.

«Мені зробили за рік 6 операцій. Це апарат Алізарова та інші. Біль в ногах минула, а залишилася тільки в спині, в тому місці, де робили наркоз. У мене мала бути реабілітація, але в лікарні змінили курс лікування і мали б робити ще одну операцію. Зараз чекають до листопада. Якщо все буде добре, то зроблять ще одну операцію, а якщо ні, то тільки в 16 років. Ще планується 4 операції: поставити апарати Алізарова і зняти їх».

Мрії Даші не особливі, вона, як і більшість її однолітків, мріє про прогулянки з друзями, веселощі та нарешті піти на дискотеку, де її не будуть виділяти з-поміж інших.

«Коли я стану на ноги, то піду на дискотеку з друзями. Був випадок, коли в мене було день народження, нас запросли до клубу. Нас з друзями не пустили, бо не хотіли брати за це відповідальність».

У новому місті Даша нарешті здобула можливість повноцінного навчання. Вона двічи на тиждень відвідує школу, спілкується з однокласниками та, нарешті, не замикається в собі.

«Раніше було таке, що я замикалася в собі і ні з ким не спілкувалася. А зараз мені стало байдуже, бо все буде добре!»

Катерина Кадер, «Громадське радіо», Харків.

Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля