Вже вкотре судове засідання переносять через відсутність свідків. Цього разу суд перенесли на 4 листопада.
Як розповів прокурор Луцького гарнізону Олександр Левчук, після подій в Іловайську боєць повернувся у військову частину у Володимирі-Волинському. І за його словами, залишив її вперше самовільно 7 вересня 2014 року. А потім, майже через чотири місяці, коли його направили в госпіталь, він знову не повернувся на службу, а поїхав додому.
«Зараз обвинувачується по двох кримінальних статтях — ч. 3 і ч. 4 407 статті. У складі злочину — повторність, що обтяжує злочин і чекаємо свідків, які перебувають в зоні АТО», – пояснює прокурор.
Захисник бійця Василь Нагорний пояснює: «Вже один раз ця справа у Володимирі-Волинську розглядалася. Відповідно на першому засіданні суддя, вивчивши матеріали справи, прийняла рішення про те, що варто закрити кримінальне провадження за зміною обстановки, оскільки боєць перестав бути бійцем, військовослужбовцем, оскільки він вже є військовозобов’язаним і відповідно не несе вже якоїсь суспільної небезпеки», — каже адвокат.
Військовий прокурор Олександр Левчук теж погоджується, що справа не з легких: «Це в нас проблемна ситуація, тому що справа була оскаржена в апеляційному суді, тому поки не буду робити попередніх висновків. Допитаємо свідків і побачимо».
Він запевняє, що 4 листопада свідки таки з`являться.
Натомість боєць Максим Силюк не розуміє такого розкладу речей і сподівається, що справу таки закриють. Незважаючи на свої хвороби — плоскостопість та «пролапс мі- трального клапана», його мобілізували навесні 2014 року. Він розповідає про війну, як наче це було вчора: «Спочатку з Рівного перекинули в село Дачне. Якби на постійній основі я знаходився в Дачному. Але так, як я був водій, я возив боєприпаси, людей, харчі, отаке… Тобто я постійно виїжджав в зону безпосередньо бойових дій. Мар`янка, Старобешево та інші… Полонених з-під Іловайська вивозили».
Після цих подій повернулися у військову частину у Володимир-Волинський.
«Ну тут просто склалася така ситуація, що в частині був такий безлад і вільний рух військовослужбовців по частині. Тож можна ходити, куди захотів. Я не ходив там по барах, не випивав. Я поїхав собі додому. Після того мені прийшло повідомлення з`явитися в прокуратуру. Я з`явився в прокуратуру, а потім пішов в госпіталь і лежав в госпіталі», — пригадує боєць.
В Максима були проблеми в серцем. І після нетривалого лікування він знову повертається додому саме на Новорічні свята. За цих два-три дні, що боєць не прийшов до прокурора, він отримав другу частину кримінального провадження. Щодо розвитку подій у нього такі припущення: «Я думаю, що продовження цієї справи неможливе, тому що свідків немає. Доказів в прокуратури немає. Це просто затягування часу і позбавлення мене нормальної роботи, тому що мені треба постійно їздити на суди і нормально я не можу піти на роботу працювати».
Захисник Василь Нагорний каже, що справа стоїть на місці і він має докази щодо невинуватості хлопця, однак може їх надати лише після прокурора.
Нагорний стверджує, що навіть якщо кваліфікувати це як злочин, то за однією частиною, а не двома, як його підзахисному приписують: «Фактично це є продовженим злочином, якщо на це пішло. Чисто з юридичних міркувань там має бути кваліфікація тільки за однією частиною. Цю частину другу треба виключити. У зв`язку з цим, саме з цих міркувань апеляційний суд повернув її у Володимир-Волинський суд, погодившись з тим, що так, є підстави для закриття, але треба цю справу процесуально розглянути, допитати свідків, виключити ту другу частину. І відповідно, якщо є докази, тобто визнає вину боєць, то відповідно можна закривати. А якщо немає доказів — значить треба виправдовувати», — пояснює він.
Нагадаємо, що на Волині розглядається близько 1000 таких подібних кримінальних проваджень щодо бійців, яких звинувачують в самовільному залишенні частини і дезертирстві.
Як раніше повідомлялося, на Волині судять 21-го бійця за дезертирство. А також військова прокуратура судить бійця, який збив колону в Іловайську.
Аріна Крапка, програма «Права людини» для «Громадського радіо»
Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.