Громадське радіо
Переселенці з зони АТО, що мають у родині людину з інвалідністю, у 2014 році розселилися по санаторіям Одещини. Частина з них потрапила до «Куяльника», що знаходиться під Одесою. Саме туди згодом переїхали соціально незахищені родини, які потребували допомоги. Однак через фінансові проблеми людей кілька разів намагалися виселити.
Останні строки виставили 1 жовтня – перед опалювальним сезоном, – розповідає Тетяна Крива, директор департаменту соціальної політики та охорони здоров’я Одеської облдержадміністрації.
«Финансирования там просто не было, как такового, все эти 2 года. Была оплата с 1 июля коммунальных расходов, когда там жили переселенцы, за счет их же переселенческих средств, которое они получают по
Постановлению № 505. За сентябрь, из 200 проживающих, заплатило только 10 человек, и, естественно, руководство Куяльника выключило им на тот момент на неделю электроэнергию».
Частина з переселенців переїхала на Донеччину – у Святогірськ, де для них підготували місця в санаторії «Святі гори». Ще частина погодилася на соціальне житло у Борщах, за 270 кілометрів від Одеси, чи на місце у геріатричному пансіонаті.
З півсотні людей, які мають проблеми зі здоров’ям та потребують спеціальної кваліфікованої допомоги, залишилися в Одесі. Вони дізналися про занедбану будівлю школи-інтернату у селі Фонтанка та прийняли рішення зайняти ці приміщення, – розповідає Марина Добровольська, переселенка з Луганська.
«Это здание, оно в государственной собственности. Об этом здании ведутся переговоры на уровне 2 министерств – министерства образования, в ведомстве которого находится это здание, которое 3 года просто стоит».
Кілька родин зайшли в школу, що знаходиться в стадії ліквідації, та зайняли перші 2 поверхи. Паралельно почали процедуру законної передачі цієї будівлі і землі у оренду переселенцям, адже вона вже 3 роки не використовується. Навіть вже вирішили, що будуть робити, коли вдасться довести своє право на державну власність, – розповідає переселенка з Луганська Марина Добровольська.
«На территории 2,5 Га земли, там есть теплицы, большой двор, там за зданием находится поле. Мы уже настолько настроены, что мы готовы помидоры-огурцы сажать, тут много сарайчиков, разводить курочек, уточек, свиней. То есть, обеспечивать себя и как-то вливаться в социум одесский».
Поки люди живуть у колишніх класах, сплять на старих ліжках. Постіль та подушки з ковдрами принесли волонтери. Готують на всіх у 2 мультиварках.
Воду носять з джерела, що поблизу. Та думають, як перезимувати, адже опалення в будівлі немає, а проводка від перенапруження перегорає щодня.
Однак і це житло переселенці можуть втратити будь-якої миті. У облдержадміністрації твердять: вони не мали права займати будівлю, що простоює порожньою. Для цього її треба перевести у житловий фонд, а вже потім надати можливість отримати там квартири і переселенцям, але на правах загальної черги з одеситами, – пояснює директор департаменту соціальної політики та охорони здоров’я Одеської облдержадміністрації Тетяна Крива.
«Если будут средства предусмотрены, а сейчас они не предусмотрены, для строительства нового жилья либо для приобретения такого жилья для переселенцев, то тогда да. На сегодняшний момент у нас четко прописано, что мы обязаны полгода предоставить, а дальше уже должен человек на свое усмотрение».
Для переселенців з інвалідністю підготували кілька варіантів: те саме село Борщ, геріатричний пансіонат та ще кілька місць для проживання по області. Але для хворих людей такі варіанти не придатні, стверджують чи не всі мешканці школи. Адже їхати на прийом до лікаря по кілька годин можуть не всі. Однак у облдержадміністрації побоювання переселенців не розділяють, – Тетяна Крива.
«Есть центральная районная больница, которая укомплектована кадрами, которая укомплектована материально-технической базой».
Коли цим соціально незахищеним переселенцям нададуть допомогу – невідомо, каже Тетяна Крива .
«У нас все, знаете, с интересной припиской в законодательстве: «За наявности планових бюджетних асигнувать».
Тому переселенцям радять знайти собі законне житло, бо за це будуть боротися у судах. Люди ж, що обрали жити в нелюдських умовах, але з дахом над головою, кажуть: діватися їм нікуди. Тому будуть жити у школі до останнього. Навіть планують, що саме зроблять, коли нарешті зможуть довести своє конституційне право на житло, ділиться переселенка з Луганська Марина Добровольська.
«В будущем, конечно же, хотелось бы здесь какой-то реабилитационный центр для переселенцев, потому что я выезжала из Луганска на 2 месяца, а задержалась на 2 с половиной года».
Ганна Снєгіна, «Громадське радіо», Одеса