Під час місії 11 – 16 серпня волонтери відвідали Краматорськ, Слов`янськ і Дружківку. Минулого року ці міста були захоплені бойовиками, але за кілька місяців були звільнені українською армією. Волонтери збирали інформацію про всі факти насильства під час конфлікту, акцентуючи увагу на жінках, які постраждали. Про важливість поїздки розповіла координаторка інформаційно-консультативного жіночого центру Олена Суслова:
«Я дуже рада, що в нас в часі і просторі співпали бажання і можливості. Маю на увазі ініціативу нашого жіночого консультативного центру, яка була пов’язана з тим, щоби пробувати почати системно збирати факти, свідчення насильства проти жінок в зоні конфлікту і можливість Української гельсінської спілки з прав людини, яка робить це не тільки в кластері порушення прав жінок, а в широкому розрізі порушення прав людини. Ми почали з Краматорська, тому що тут є у нас партнерська організація – клуб «Пані», яка допомогла нам шукати контакти з цими людьми, які готові були з нами зустрічатися і говорити. Ну і в цілому я вважаю, що за ці чотири дні ми вчотирьох зібрали несподівано великий обсяг інформації, яка, я сподіваюсь, може бути як початком більш широкого і системного збору цих даних в цій сфері, так і може вона служити для того,щоби і виробляти рекомендації, і виставляти претензії сьогодні і в майбутньому щодо тих, хто спричинив такі порушення».
Жінка пояснює, для чого збирають інформацію:
«Інформаційний жіночо-консультативний центр в рамках гендерної стратегічної платформи – це відкритий форум експертів гендерних організацій. Ми координуємо підготовку, написання альтернативного звіту до державного звіту України по конвенції по ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок в розрізі того, що називається 30-та загальна рекомендація, що говорить про особливу увагу жінкам в період конфлікту і після нього».
Говорити про жахливі речі, які трапилися з людиною завжди непросто, каже Олена Суслова:
«Ці, хто приходять, приїжджають з метою збору таких даних, про це повинні знати. Тому в даному випадку ми всі були до цього готові і якщо згадати в той день, коли ми приїхали, в нас така була загальна орієнтація з колежанками з клубу «Пані», і тоді сказали, що ми готові до того, що через чотири дні в нас не буде жодної інформації. Чому? Тому що як почало би складатися, наскільки у людей важка психологічна травма дає можливість їм про це говорити, наскільки вони готові бути відвертими. Це є питання, яке дуже залежить від тих, хто здійснює інтерв’ю, але і дуже залежить від їх ситуації. Я рада, що наші намагання бути професійними зустрілися з готовністю про це говорити, тому, звичайно , складнощі були. Я була би дуже здивована і не повірила сама собі, якби таких складнощів не було».
Координатор документаторів порушення прав людини в зоні АТО Олексій Біда каже, що ситуацію в зоні конфлікту вони моніторять давно. Окремо працюємо польова місія в Крим. В зоні АТО вони теж були не вперше:
«З УГСПЛ це, здається, четверта місія чи третя. Але наскільки це важко, ну це залежить від того, наскільки важка тема, від того, наскільки вона є у ЗМІ, бо до кожної поїздки треба готуватися, моніторити ЗМІ на цю тему, які були спогади про це. І потім вже шукати цих людей в соцмережах, через якісь дружні організації, громадські організації, які тут працюють, або волонтерські організації і таким чином виходити на тих людей, які постраждали. Але ми виходимо лише на проукраїнських патріотів і це невеличкий сегмент насправді людей, які розкажуть про тих, що так чи інакше постраждали під час конфлікту. Мы сразу упускаем с виду другие слои населения, которие, возможно, подерживали ДНР часто даже в их деятельности и попадали в подвали. Это наркоманская среда, которая тоже активно подвергалась незаконному удержанию, это опять же насилие над женщинами. Очень часто это такая тема запретная и даже если человек вижил и находится на украинской территории сейчас, то часто он не скажет даже своим близким, что с ним произошло».
Люди бояться про це говорити, – каже правозахисник Олексій Біда:
«Есть люди, которые боятся, потому что считают, что возможно возврашение этого режима. Есть люди, которые просто не хотят это вспоминать и хотят забыть, вычеркнуть из своей жизни, но так или иначе это останется в их жизни. И с этим надо научиться жить, работать. И по каким-то другим причинам. Многие люди готовы рассказывать о содержании в плену, те люди, которые содержались, я общался с ними. Но, особенно жестокие воспоминания отказываются рассказывать. У меня были попытки вернуть его в то время, как бы пообщаться, что же там произошло. Вычеркивается из памяти и не идет на контакт в этом направлении».
Зібрану інформацію по всіх випадках насильства планують передати в різні судові інстанції.
«Что касается УГСПЛ, у них есть фонд стратегических тяжб, некоторых людей я передаю адвокатам и уже они сопровождают их в судебных тяжбах как национального процессуального производства, так и в Международном европейском суде. Ну, пока практики в европейском криминальном суде нет, но я думаю, что такая практика также будет», – переконує активіст.
На основі свідчень різних людей, які були в полоні ДНРівців, потрапити до них дуже просто. Не обов’язково для того бути ворогом і підтримувати Україну. Чимало «своїх же» тримають у підвалах.
«Вывод простой – в подвал может попасть любой, независимо от того, пророссийский он или проукраинский, с деньгами или без. По прихоти патруля или пьяного бойца, или там в семейной ссоре жена решила тебя наказать таким образом и вызвала патруль ДНР, ЛНР по телефону».
Та незважаючи на це, волонтери переконують, що повернуться сюди. Це лише початок для старту.
«Я приїду сюди, я буду в інших місцях. Для мене була дуже важлива ця поїздка, тому що вона для мене свого роду була пілотуванням. Я тепер побачила, у нас був певний перелік джерел, з якими ми думали збирати інформацію і тепер він розширився», – підсумовує Олена Суслова.
Аріна Крапка з Луцька, програма «Права людини» для «Громадського радіо»