Громадське радіо
«Я мусульманка і мешкаю в Харкові» – cаме з цих слів розпочалося інтерв’ю «Громадського радіо» з Яною, українкою від народження, яка вже понад 15 років сповідує іслам та знаходить в ньому сили та спокій.
Яна – під цим ім’ям всі активні люди Харкова знають жінку з невичерпною енергією, завзятістю. Яна – волонтерка. Допомагає вимушеним переселенцям адаптуватися в нових умовах та разом з громадською організацією «Надія» збирає речі для них. Між цим готує смаколики на передову. Часто запрошує на майстер-класи з виготовлення прикрас, що проходять на базі волонтерської організації «Станція Харків».
«Я народилася і виросла у місті Антрацит, Луганської області. Сьогодні моє рідне місто непідконтрольне українській владі. Там залишилися мої рідні, діти дуже сумують за бабусею», – розповідає жінка.
Яна мама п’ятьох дітей і все своє життя вона присвятила сім’ї.
«Найперше, я мама і дружина. У мене є коханий-чоловік і п’ятеро дітей. Найголовніше моє заняття – це виховання дітей. Також я займаюся улюбленою справою – флористикою, виготовляю штучні квіти, проводжу майстер-класи».
Яна переконана: ніхто і ніщо не може змусити людину змінити віросповідання. Це має бути виключно власне рішення.
«Не скажу, що рішення прийняти іслам мені далося легко, але це – моє рішення. Мені чоловік не забороняв нічого: після одруження я носила короткі спідниці і він мене ні в чому не обмежував. А потім дізналася більше про іслам. Я в ньому знайшла ті відповіді, які не знаходила в християнстві. Релігію потрібно відчути серцем. Не можна прийняти релігію силоміць».
Чоловік Яни родом з далекої Палестини. Жінка розповідає, що до рідних домівок поїхати не в змозі, адже там війна.
«У Харкові ми разом з чоловіком навчалися у аерокосмічному університеті. Я прийняла іслам на 5 курсі, я вдягнула хіджаб. На той час такого було дуже мало, одиниці. Це сьогодні багато дівчат ходить в хустках, це вже не новина.
Зараз деякі «мусульмани», які роблять всі нікому не зрозумілі теракти, підривають авторитет всіх інших, істинних мусульман», – зазначає наша співрозмовниця.
За її словами, у нашому суспільстві, на жаль, до сьогодні зберігається зневажливе ставлення до окремих груп людей, які представляють меншість. Так, інколи на вулиці можна почути зневажливі слова у бік меншин.
«У нашому суспільстві є різні люди. Є ті, що дійсно розуміє, що не можна всіх судити із вчинків окремих осіб. Але так само багато тих, які не звикли розмірковувати, аналізувати. Саме від таких людей я часто чую на вулиці докори, інколи і погрози. Найгірше, що це чують діти. Не так давно я чула від одного батька дитини на дитячому майданчику коментарі мого зовнішнього вигляду. На питання «Де ви тут установки встановили для теракту?», я відповіла що тут і зараз будемо «мочити сєпарів». Він саме був з таких».
Яна переконана: ми маємо будувати толерантність у суспільстві і тоді розмови про порушення прав людини чи утиски менших не будуть мати місце.
«Кожен з нас повинен починати з себе. Я, наприклад, виховую своїх дітей так, щоб вони поважали оточуючих. Я кажу їм, що всі люди – особистості. Якого б у людини не була кольору шкіра, якого б він не був віросповідання – це не важливо, це людина і вона має такі ж права, як і кожний з нас. Якщо кожен з нас закладе такий фундамент у своїй дитині, то і суспільство буде у нас толерантне. Якщо ми будемо порушувати права людей і далі, то повернемося до Середньовіччя».
Катерина Кадер для «Громадського радіо», Харків
Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля