Кажуть, приїхали сюди з зони АТО. Одна з мешканок табору — Аза — розповідає, скільки коштувала їм ця втеча. Обличчя ховає — боїться.
«Мы сами здесь собрались, с Донецкой области и с Луганской. Дети сидят голодные, никто не приходит, вот бабушка, у нее 2 инсульта произошло, ни лекарств, ничего нет. Все обещают приходить, помогать власть, и никто не помогает».
Вони готують їжу на вогні, миються — у тазах, навіть туалет влаштували в кущах біля табору. На кільдесят дорослих ромів — десяток дітей. Серед жителів — багатодітні родини. Зінаїда — одна з дітей такої сім’ї. Бідкується: ніхто їм не допомогає, хоча її мати — героїня, має 10 дітей.
«10 человек, самой старшей получается 19 лет. Младшей 6 лет самой».
Зінаїда каже: їсти їм нічого, вдягати — теж. Одесити виявилися не дуже гостинними та не приносять ані харчів, ані одягу. Тому люди вимушені просити милостиню.
«Ходят дети просят, на базары ходят просят дети».
У Одеській міськраді кореспонденту «Громадського радіо» пояснили: ніяких доказів, що роми — переселенці з Донбасу, окрім єдиної справки, немає. Чиновинки стверджують, що багато хто з цих людей приїхав до табору з інших районів Одеської області: Білгород-Дністровського та Ширяївського. Робити не бажають, в житло, що їм пропонували на базі благодійних організацій, переїжджати відмовилися, – кажуть у міськраді. Начальник відділу соціальної роботи Одеського міського центру соцслужб для сімей, дітей та молоді в Приморському районі Вероніка Жигалова твердить: до ромів у табір ходила сама. Підтвердження їхній інформації не знайшла.
«Мы видели там ровно одну женщину. Которая действительно относится к числу беженцев. У нее детей нет. Она сама по себе, ей 22 года, детей у нее нет, у нее есть паспорт и справка управления труда и соцзащиты населения города Киева».
Поки роми їхати з Одеси не збираються. Хіба що, коли настануть холоди, переберуться у будівлю залізничого вокзалу.
Ганна Снєгіна, з Одеси, програма «Права людини» для «Громадського радіо»