Сексуальне виховання, або як говорити з дітьми про «це»?

Як сексуальна просвіта може допомогти впоратись із високим рівнем підліткових абортів та СНІД? Про  сексуальне виховання в програмах українських шкіл говорить фахівчиня центру CEDOS Тетяна Жерьобкіна.

Тетяна Жерьобкіна: Як ми знаємо, Україна знаходиться достатньо високо у списках по поширенню СНІДу, не тільки серед дорослих, а й серед підлітків. Є дослідження, які свідчать про велику кількість абортів серед підлітків. Коли опитували старшокласників, 800 з яких були дівчата, 47 з них у віці до 15 років були вагітними, лише 13 з них народили.

Сексуальної освіти у школах як такої у нас немає. Концепції в системі середньої освіти не існує. Основний предмет, де можна вихопити якісь елементи сексуальної освіти – це «Основи здоров’я», які починається у 5 класі. Також є біологія. Тобто, можемо говорити про два предмети.

Вчителям не говорять, як їм розповідати дітям про «це». Саме про сексуальну освіту, а не лише СНІД, говориться вже у 8-9 класі. На це дається година, один параграф. Цього недостатньо. У біології – це 9 клас, там, де розглядається статеве розмноження, репродуктивна функція, вивчаються статеві органи. В «Основах здоров’я» сексуальна освіта  викладається поряд з можливими небезпеками: пожежна небезпека, ДТП, шкідливі звички, і тут раптом сексуальна освіта. В такому ракурсі ніби це щось небезпечне, ранні небажані вагітності, венеричні захворювання, СНІД.

Хто це викладає? «Основи здоров’я» у школах з’явились у 2001 році. Аби викладати цей предмет потрібно було пройти експрес-курси. Це не в рамках педагогічної освіти, можливо, якісь кількатижневі курси. Важко сказати, що викладачів якісно готували. Якість сексуальної освіти залежить від викладача. Більшість викладачів набагато старші від учнів, тому їм не так легко говорити про секс, контрацепцію, СНІД. Часто викладачі просто залишають цю тему. Одна година, параграф, можна ж залишити на самоопрацювання чи просто пройтись по підручнику. Проблемою також є ставлення викладача до цього, адже викладач може нав’язувати якісь свої погляди. Наприклад, що аборти – це гріх. Об’єктивної та наукової інформації дитина не отримає, бо батьки теж про це мало говорять.

Про різноманітність сексуальних орієнтацій говорять, але в рамках однієї дисципліни, яка є варіативною, тобто школи можуть обирати її, а можуть і ні. Цей предмет – «Християнська етика». Там говориться, що потяг до людини твоєї ж статі поряд з абортами та порнографією – це гріх. В контексті програми біології чи «Основ здоров’я» про це, звичайно, не говорять.

Андрій Кобалія: Можливо, корисний досвід Україна могла би запозичити в Гренландії. Говоримо з волонтеркою та лікаркою Лізою Івалу Лінд про сексуальне виховання та волонтерські проекти, які з’явились, аби подолати проблему підліткових абортів та СНІДу у цій країні.

Ліза Івалу Лінд: Раніше тема сексуального життя та виховання була табу. Це була величезна проблема. У Гренландії ми мали дуже високий рівень абортів, навіть зараз він залишається доволі високим, однак проблема поступово вирішується. Я гадаю, що це пов’язано з сексуальною освітою, яку ми впроваджуємо у школах.

Наш проект з’явився у Гренландії у 2013 році, коли студенти з Данії приїхали до столиці Нюк, вони вже запровадили цей проект в Данії. Перше, що вони зробили – сконтактувались зі студентами медичних спеціальностей, санітарами, тобто з нами. Вони провели з нами кілька курсів про «peer-to-peer education» (можна перекласти як «навчання рівних» прим. ред.).

Ми починаємо говорити з учнями 13-15 років. Школи зв’язуються з нами, оскільки знають про нашу ініціативу. Вчителі призначають дні та години, коли ми можемо приїхати і провести заняття. Ми проводимо цілі дні в розмовах з учнями про СНІД, людське тіло, як жіноче, так і чоловіче. Далі ми граємо в різні ігри, аби вони не були закритими і не соромились говорити на ці теми. Вчителі не беруть участь у цих заняттях. Одним із ключових принципів нашої ініціативи є розмова молодих людей з молодими людьми. Нам не потрібне втручання дорослих людей.

Ми, також, говоримо про ЛГБТ, і про те,  що бути геєм, лезбійкою або транссексуалом є нормальним. На мою думку, ставлення гренландського суспільства до ЛГБТ спільноти є доволі толерантним, ця тема не є табу.

Наша ініціатива не спонсорується державою, це повністю волонтерська робота. Ми займаємось цим приблизно раз на місяць. Ми самі вирішуємо, скільки часу маємо приділити кожній школі та кожному окремому класу.

Поки що ми не маємо остаточних результатів цього проекту, але наприкінці кожного заняття учні можуть оцінити наші заняття і запропонувати теми для майбутніх. Головною проблемою і перепоною є відсутність інфраструктури. Зараз ініціатива реалізується у столиці – Нюк, бо ми фізично не можемо бути в маленьких містах і поселеннях. У Гренладнії, якщо ти хочеш потрапити в інше місто окрім столиці, ти повинен використати літак або корабель, у першому випадку це триватиме кілька годин, у випадку з кораблем – кілька днів.

Андрій Кобалія: Усі школи Гренландії проінформовані про цей проект і запрошують його членів до своїх навчальних закладів. Тим не менш, головною перепоною цьому проекту на шляху його реалізації на всій території Гренландії є відсутність транспортної інфраструктури та ізольованість окремих населених пунктів Гренландії.

Серед подібних організацій в Україні можна згадати “Дружню клініку для молоді”, яка має філії в Києві та Сумах і пропонує безкоштовну кваліфіковану консультацію за умов повної анонімності. Співробітники центру проводять індивідуальні та групові тренінги, лекції та курси для дітей, молодих людей і соціальних працівників. Кожна людина може стати волонтером, для цього потрібно просто зайти на сайт та зареєструватись. Подібні акції проводяться і в Національній дитячій спеціалізованій лікарні “ОХМАДИТ”, у Київському міському центрі здоров’я та інших медичних закладах. Однак, так само, як і у випадку з Гренландією, широкої мережі закладів, яка б охоплювала усі великі міста, не існує.