Громадське радіо
Інспектор патрульної поліції Олександр Мартинюк розповідає про свій досвід:
«За законодавством, ми маємо право так само виступати в якості свідків в судах. Ніяких обмежень немає. Це є якесь негласне правило, за яким судді працювали раніше. Взагалі як може бути поліцейський упереджений, бо в самій упередженості має бути якийсь мотив щодо власної зацікавленості . В поліцейського не може бути ніякої власної зацікавленості, тому що він від складання постанови чи протоколу немає ніякої вигоди.
Вигоду в першу чергу має сам правопорушник . Це те, щоб не сплатити штраф. От він насправді є упередженим. Він буде надавати недостовірні дані. Тобто відверто кажучи, брехати. Я розумію, що згідно КАС на нас покладений обов’язок доказування вини правопорушника , але це доказування в першу чергу відбувається за свідченням поліцейських, тому що коли вони бачать правопорушення, то за законом змушені на них реагувати. Яким чином? Складаючи постанову про винесення штрафу».
Чимало протоколів були скасовані в судах, які стосувалися власне і чиновників, і самих служителів Феміди.
Однією з таких резонансних справ у місті стала справа судді Луцького міськрайонного суду Андрія Сівчука, якому двічі виписували постанови за порушення правил дорожнього руху, а також вдруге ще й за водіння в нетверезому стані. Ці дві постанови суддя вже оскаржив. Ми намагалися поспілкуватися із суддею Сівчуком, однак він від коментарів відмовився:
– Чому ви оскаржуєте постанову патрульних по 130-тій статті?
– На жаль, я коментарів і інтерв`ю не даю.
– А як ви оцінюєте дії патрульних? То ви не перебували у стані алкогольного сп`яніння?
– Інтерв`ю і коментарів, пані Ірино, я не даю.
– А чому?
– Не даю.
Тим часом голова Луцького міськрайонного суду Михайло Квятковський каже, що за всі справи своїх колег відповідати не може:
«Ну, можливо, цих всіх нюансів ще не встигли навчитися патрульні поліцейські, тому що часто вони або не вказують навіть , який пункт правил дорожнього руху порушили або вказуючи не на той пункт, який порушили. А суддя, будуючи суддею, а не представником сторони, повинен вирішувати, чи правильно складений протокол, чи не порушували при цьому права особи, яка притягується, чи відповідає цей протокол вимогам закону, чи підтверджений належним чином і належними доказами і приймає рішення».
Поліцейські часто скаржаться на те, що судді не вислуховують їх в якості свідків, однак суддя Квятковський зазначає, що не всі обставини справи можуть вивчатися, ґрунтуючись лише на цих свідченнях.
«До мене прийшла справа про адмінправопорушення і в ній є грубе порушення закону при складанні протоколу. Хай би хоч там десять патрульних і свідків було, і якщо це не зазначено або невірно зазначено в протоколі, суддя позбавлений можливості притягнути цю особу до відповідальності».
Завідувачка сектору правового забезпечення управління патрульної поліції Луцька Марія Кондюк пояснює, які юридичні колізії є сьогодні в законодавстві і чому вони призводять до таких результатів:
«Єдине, що в законодавстві є такий шлях вирішення даного питання і можливість пом’якшити таким чином відповідальність — це тільки за ст. 22 КУпАП . І цей шлях є. І ним користуються. Відповідно і таким шляхом, з однієї сторони, і ми користуємося, тому що коли поліцейський складає постанову і бачить, що людина вчинила правопорушення, але вона дає пояснення, за яких обставин це сталося, поліцейський може врахувати і теж може винести „малозначність“.
Тому я не можу сказати, що ця стаття не потрібна в законодавстві. Всякі є обставини. Але трохи нас засмучує те, що ця обставина враховується, коли особа вживає алкоголь і сідає за кермо».
Ще однією важливою підставою є те, що судді користуються ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, де обов’язок доказування покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адмінпозову, і має надати всі докази — фото, відеофіксацію, а це патрульний не завжди встигає зробити, бо бачить порушення і зобов`язаний реагувати згідно законодавства відразу:
«Ці моменти в законодавстві є, де не прописано,що, наприклад, конкретно доказом у справі може бути свідчення особи, яка виявила дане адмінправопорушення,і це нас засмучує. Ми хотіли б, щоб це якось можна було змінити і внести корекції в тому плані, щоб все-таки свідчення інспектора теж враховувалися в подальшому».
Юристка Марія Кондюк додає, що як тільки патрульна поліція вийшла на вулиці міста, проблеми із складанням протоколів серед інспекторів патрульної поліції справді були, однак зараз ситуація значно покращилася і патрульні постійно навчаються для того, аби бути більш обізнаними і на вулицях, і в судових засіданнях та якісно виконувати свою роботу.
Натомість адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини Дмитро Мазурок пояснює, що докази у судах не можуть базуватися лише на показах поліцейських:
«Зараз поліцейські є свідками. І це нормально на їх показах будувати справу. Але потрібно завжди, ( і Європейський суд нам про це каже) слова поліцейського зважувати на рівні з іншими показами. Там в європейській практиці є така цитата, що „якщо єдиним доказом винуватості є показання поліцейського, то ми не можемо повною мірою пересвідчитись, чи так це є насправді“. Якщо слова поліцейського не підтверджуються жодними іншими доказами у справі , то вимога змагальності судового процесу вимагає від суду надати перевагу стороні захисту».
Дмитро Мазурок наголошує, що свідчення поліцейського в серйозних справах ( а це такі, які передбачають втрату майна чи іншу серйозну заподіяну шкоду), повинні обов’язково підтверджуватися іншими доказами.
Аріна Крапка, «Громадське радіо», Луцьк