Громадське радіо
Під час цього суддя стикнулася із дуже серйозними юридичними проблемами.
«Міністерство охорони здоров’я розпустило свою комісію, яка надає висновок про зміну статі, — сказала Валерія Бабко, — а отже єдиним шляхом отримати легальні документи для позивача був судовий процес».
Справа в тому, що для влаштування на будь-яку роботу потрібні документи із новим іменем та статтю, а видати їх РАГС не може, оскільки не має для цього підстав (висновків та документів). Оскільки подібної судової практики в Україні не існує, Валерія Бабко розглядала цю досить просту справу півроку. Час затягувало Міністерство охорони здоров’я, яке не надавало на вимогу судді потрібних документів. Районна поліклініка також надсилала відповіді про те, що інформації щодо зміни статі цим громадянином у них немає. Але позивач надав Валерії Бабко документи із печатками цієї поліклініки, які свідчили саме про зміну статі.
«Тоді я надіслала декілька листів із погрозами до міністерства та поліклініки, оскільки вони свідомо вводили в оману суд, — пригадує суддя. — Все це відбувалося на тлі психічного зриву позивача, який вже був готовий продемонструвати зміну статі прямо у залі суду».
Врешті суддя зімпровізувала та скористалася нормами цивільно-процесуального кодексу та визнала хлопця дівчиною.
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива» здійснила проект «Моніторинг судових рішень щодо захисту від ґендерної дискримінації, спрямований на застосування українського законодавства та міжнародних документів». В процесі реалізації проекту експерти аналізували судові рішення національних та кращі практики міжнародних судів, анкетували суддів та правозахисників, а також аналізували наявну законодавчу базу. Всього було ретельно проаналізовано 377 справ. Цікаво, що із 159 696 судових актів, де містився термін «дискримінація», тільки 133 акта (менше 0,1%) містили поняття «дискримінація за ознакою статі».
Але це зовсім не означає, що подібних порушень в Україні майже не існує: просто наші громадяни не знають своїх прав та, відповідно, не готові їх захищати. Представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та ґендерної рівності Аксана Філіпішина зауважила, що вкрай погана ситуація із захистом ґендерних прав українців пояснюється низьким рівнем обізнаності населення із ними.
«Нам вдалося знайти лише 151 посилання на Закон України про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у Єдиному державному реєстрі судових рішень, — сказала вона. — І це за всю понад десятирічну історію існування цього закону».
У переважній більшості випадків ці посилання на Закон були зроблені державними контролюючими органами, а не самим жертвами дискримінації, які про нього просто не знали. Типовий випадок гендерної дискримінації в Україні: вагітна жінка отримує від роботодавця пропозицію перевестися на іншу роботу із випробувальним терміном.
Вона погоджується, але після закінчення цього терміну її звільняють через те, що вона нібито не пройшла випробування.
«Здавалося би, цей випадок не підпадає під закон, який захищає вагітних жінок від звільнення за ініціативою роботодавця, але насправді це саме такий випадок — каже Аксана Філіпішина. — Іноді жінку просять написати заяву про звільнення, аргументуючи це словами «Нехай полежить, нехай буде, а раптом знадобиться». І от буквально наступного дня після того, як вона повідомляє про свою вагітність, її звільнюють. І в усіх цих ситуаціях формально виходить, що роботодавець правий, і суд приймає рішення на його користь».
Крім того, у судових рішення недостатньо ідентифікується сам факт дискримінації, оскільки самі сторони процесу не оголошують про нього, відповідно суд не має права виходити за межі позовних вимог. Автори моніторингу зауважують з цього приводу, що питання дискримінації є не стільки питанням позовної вимоги, скільки правильної кваліфікації юридичної ситуації.
Взагалі українські судді дуже погано знаються на відповідному законодавстві, тому і посилань на нього критично мало. Президент Харківської обласної фундації «Громадська Альтернатива» Марія Ясеновська повідомила, що 89,1% проаналізованих судових рішень не посилаються на міжнародні акти, а 64,7% — навіть на національне ґендерне законодавство. Тільки 4,5% рішень мали таке посилання, але — суто формального характеру.
Суддя Валерія Бабко пояснила причини такої ситуації недоліками суддівської освіти.
«Я закінчила Одеську юридичну академію, і ґендерне законодавство нам там не викладали, — сказала вона. — Якщо би я особисто не вивчала ґендерну психологію, то про подібні проблеми не мала би навіть жодного уявлення”. Вирішити цю проблему, на думку судді, може спеціальний курс, який би проходили всі випускники юридичних навчальних закладів.
Експерти, які проводили моніторинг, закликають привести національне законодавство у відповідність із міжнародними і регіональними стандартами у сфері прав людини. Серед іншого потрібно скасувати імперативну заборону щодо залучення жінок, які мають дітей до трьох років, до нічної праці та направлення їх у відрядження: це краще замінити можливістю відмовитися від таких видів праці за власним бажанням.
Гарантії, які поширюються зараз на жінок, які мають дітей віком до трьох років, двох і більше дітей віком до 15 років, а також матерів-одиначок, варто поширити також і на чоловіків цих жінок. Таким чином, роботодавець більше не зможе звільнити жінку тільки тому, що їй потрібна відпустка для догляду за дитиною абощо. Крім того, варто переглянути норми щодо заборони залучення жінок до важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці. Комітет ООН з ліквідації всіх форм дискримінації вважає, що це порушує права на рівні із чоловіками можливості працевлаштування, свободу вибору професії і місця роботи.
Натомість, країна-учасниця Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок має створити безпечні умови праці в усіх галузях промисловості. Перелік заборонених професій має бути суттєво скорочений. Гарантій прав вагітних жінок мають поширюватися на роботодавця з моменту, коли він був формально повідомлений або дізнався іншим чином про вагітність працівниці.
Крім того, потрібно внести відповідні зміни до виборчого, цивільного (корпоративного), сімейного законодавств та переглянути порядок проведення гендерної експертизи. Міністерство юстиції України має перекласти українською тексти міжнародних документів у сфері недискримінації і гендерної рівності, а юридичним навчальним закладам додати ці документи до учбових програм.
Студенти-юристи мають вміти ідентифікувати випадки, коли порушення прав відбувається через дискримінаційні положення законодавства або ґендерно нейтральні законодавчі акти. Національна школа суддів України має сприяти розвитку ґендерної чутливості у суддів та поширювати приклади кращих практик судового захисту від ґендерної дискримінації. Судді ж мають активно користуватися інструментом Amicus Curiae (друг суду), тобто — запрошувати ґендерних експертів та організації, які нададуть суду додаткову інформацію щодо справи.
Громадські організації мають розвивати механізм незалежних судових спостерігачів, розвивати ґендерну експертизу, проводити широкі інформаційні кампанії та здійснювати контроль при прийнятті Трудового кодексу України.
Олег Шинкаренко для «Громадського радіо»
Матеріал створено за підтримки Фонду Гайнріха Бьолля