У Луцьку збирають кошти на  майданчик для дітей, що пересуваються на візку

В Луцьку наразі є 376 дорослих, які пересуваються на візках та 67 дітей. І вільного доступу до відвідування різних закладів, проїзду в громадському транспорті, а також умов в багатоповерхівках фактично для них немає. Приблизна сума необхідна на дитячий майданчик — 60 тисяч гривень. Вже є 9 тисяч гривень. Волонтери просять про допомогу всіх небайдужих.

Голова ГО «Інститут волонтерства і громадської співпраці» Юлія Євпак розповіла, що після повернення зі США, де створені рівні умови для всіх, у неї і з`явилася ідея облаштувати інтеграційний дитмайданчик. А поштовхом стало те, що вона побачила, як мати з дитиною на візочку гуляла в парку. Дитина не могла гратися з іншими дітками, тому що в Центральному парку міста для цього теж не створені умови:

«Їм нема куди реально піти. Вони просто пройшлися і вернулися назад додому, тому що долучитися до ігор в нашому парку зараз дитині на візочку неможливо, тому що там жодного пристосованого до того предмету взагалі немає. І виникла ідея назбирати кошти на цей інтеграційний майданчик в Луцьку. Ми нарахували мінімальну суму, на яку можна розраховувати. Це близько 60-ти десяти тисяч. Ми маємо вже 9 тисяч», — розповідає волонтерка Юлія Євпак.

Окрім коштів, які організація планує назбирати під час різних волонтерських акцій, волонтери розраховують і на підтримку міської влади, тому й написали проект. Юлія Євпак пояснює, які конструкції заплановані на дитячому майданчику в центральному парку Луцька:

«Там будуть гойдалки, на які дитина може закочуватися з коляски і кататися без того, що батьки її дістають з коляски. Садять її. Якимось чином закріплюють. Звичайно, допомога батьків в будь-якому випадку треба, бо ж це маленькі діти. Там буде пісочниця, в якій може гратися дитина, сидячи у візочку і там має бути спеціальна конструкція, тобто вона вища за звичайну. Там можуть гратися і всі діти. Але вони будуть стояти, щоб це зрозуміти».

Заступник міського голови Луцька Сергій Григоренко розповів, що проект підтримують. І якщо лучани проголосують за таку ініціативу в соцмережах, міська рада виділить 45 тисяч гривень. Однак все залежить саме від активності  голосування, яке стартуватиме 14 травня.

«Робоча група, яку я очолюю, тільки дивиться, чи відповідає проект кошторису. Ми допустили його. Це гарний проект і ми попросили їх максимально, і я особисто в соцмережах проголосую, щоб вони набрали голоси, бо далі визначають лучани», — зазначив Сергій Григоренко та додав, що в міську раду подали ще один проект, який передбачає облаштування спортивного залу для людей з особливими потребами.

Сподіваються на те, що запрацює інтеграційний дитячий майданчик до кінця літа і батьки діток, які пересуваються на візочках. Наталія Чайка — мама 12-річного хлопчика Максима з синдромом ДЦП. Жінка працює  вчителем-реабілітологом у Волинському соціальному центрі реабілітації дітей з інвалідністю, за професією дефектолог. Про те, що місто не пристосоване для різних людей, вона знає із власного досвіду, і з досвіду тих сімей, з якими доводиться працювати щодня.

«Коли ми стикнулися з такою проблемою, що моя дитина не ходить, а мусить пересуватися на візку, то це дуже значна проблема. В першу чергу, це проблема бар`єрів середовища. Тобто починаючи з того, що нам треба вийти з квартири, в нас уже є — шість чи сім сходинок, які ведуть вниз до під`їзду. Там ми зробили самі собі пандус, по якому ми можемо спуститися, з`їхати», — каже Наталя.

Сім`я, маючи авто, вже має більше можливостей, аніж ті сім`ї, яким доводиться пересуватися громадським транспортом. І навіть в спеціалізованому навчальному закладі, де навчається її син, для діток пандус не обладнаний, розповідає жінка:

«Коли ми приїжджаємо, наприклад, в навчально-реабілітаційний центр, на перший поверх ми ще зайдемо  з візочком, бо там є пандус, а далі на третій поверх я несу свою дитину на руках. І так не тільки я одна. А ще інші батьки, які носять своїх дітей або водять їх дуже обережно, бо діти великі, діти виростають, і один необережний рух і дитина разом з мамою або супроводжуючим може полетіти по сходах», — пояснює пані Наталія.

Під час прогулянок містом багато проблем і через жахливі тротуари. До міської ради Наталія з іншими матерями зверталися з тим, аби принаймні в спеціалізованому навчальному закладі для таких діток облаштували зовнішній ліфт:

«Є такі діти, які приїжджають там раз на тиждень, два рази на тиждень, і вони могли би бути в колективі, могли би бути в соціумі, але знову ж таки не всі батьки можуть дозволити собі занести дитину на третій поверх і робити це систематично. А є такі діти, які зараз вчаться на індивідуальній формі навчання вдома, а вони могли реально вчитися в школі, якби було безбар`єрне середовище, пристосування, тобто вже держава економить кошти за рахунок того, що дитина вчиться в класі. І є різниця, що навчати дитину в класі, а що виділzти кошти і ходити, навчати до неї додому», —каже Наталія.

За словами матері Максима, діти з особливими потребами обмежені соціально. А якби були створені відповідні умови в місті, то частково дитина могла б обслуговувати себе сама і вже у неї самої і в однолітків не було б якогось особливого ставлення до цієї дитини, і всі жили б в суспільстві рівного доступу і рівних можливостей.

Цей матеріал створено за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля