«В метро із закритими очима» або перевірка харків’ян на толерантність

Завданням учасників було проїхатися із зав’язаними очима та тростинкою в метро. Уявити те, що відчувають люди з вадами зору. Кожен міг обрати свою роль: супроводжувати псевдо незрячого чи бути ним.

Також у квесті взяли участь харків’яни з вадами зору, які допомагали учасникам.

Все почалося з короткого інструктажу від  Ольги Дмитрівни Мацкевич, вчителя спеціалізованої гімназії-інтернату для сліпих дітей.

«Говорю коротко о тросточке. Берете ее, как продолжение руки. С помощью трости мы ощупываем себе пространство. Как мы определяем дверь? От двери идет своеобразный запах метро. Оно пахнет пылью, машинными маслами, сквозняком, иногда булочками».

Я також взяла участь у квесті в якості псевдо «слабозорої» та відчула недоліки та поведінкові якості харків’ян у метро.

На великий подив, працівники метро майже всім учасникам запропонували свою допомогу у супроводі, чого не було раніше. За 15 хвилин перебування у підземеллі Харкова, мені тричі був запропонований супровід до будь-якої станції. У вагоні метро мені також поступилися місцем, хоча їхати було лише одну станцію. Як вияснилося пізніше, організатори квесту попередили працівників метро про квест та присутність ЗМІ. Також напередодні міський голова Геннадій Кернес анонсував презентацію служби супроводу людей з обмеженими можливостями в метро.

Мене супроводжувала Оля – спокійна і дуже мила дівчина, яка не давала зробити невірний крок. Після проходження маршруту вона поділилася своїми враженнями:

«Люди интересовались, почему такая большая группа людей с завязанными глазами в метро. Иногда было тяжело в роли сопровождающего. Иногда просто не успеваешь вовремя сориентироваться и подсказать человеку о препятствии впереди. Мы привыкли сами ходить и не замечать деталей. А на самом деле иногда сложно отреагировать».

Квест завершився добре. Всі учасники прийшли до монументу Незалежності, що на площі Конституції і ще годину ділилися між собою враженнями від відчутого в харківській підземці.

Валентина Бутенко, організатор квесту, розповіла про його результати:

«Мы попытались привлечь внимание к тем проблемам, с которыми сталкиваются люди, имеющие плохое зрение в метро. Это не обязательно незрячие. Это могут быть и слабовидящие. Мы специально выбрали станции, которые находятся в центре».

Валентина Бутенко розповіла про перепони, які зустрічалися на шляху в учасників квесту. За її словами, для більшого комфорту потрібно просто встановити звукові маячки.

«Мы увидели, что зайти незрячему в метро проблематично. Если бы не было сопровождения, то не все бы попали в метро: уперлись в стену или же ушли бы на остановку автобуса. Маячков нет, то есть нет ориентира, где находится вход в метро. Кроме того, уже после входа в метро находится очень много препятствий: киоски, но нет направляющей, которая ведет к двери, непосредственно к эскалатору».

За оцінками організаторів, у квесті взяли участь близько 50 людей: 10 незрячих, 20 учасників із зав’язаними очима та тростинками та люди, що їх супроводжували.

Найменша учасниця квесту, 10-річна Даша, поділилася своїми враженнями:

«Трохи незручно, бо  ти нічого не бачиш і не можеш зорієнтуватися, куди ти йдеш. Більше я орієнтувалася на голос. Я слухала, де шумлять люди, і йшла туди».

Сестра Даші Євгенія Мареніч, щойно повернулася з Індії, де живе та працює, також взяла участь в квесті:

«Решила попробовать. У меня есть друзья, которые плохо видят или слышат. Мне было всегда интересно, как им живется. Больше всего отвлекает шум. Когда много шума, вообще непонятно, куда идти. Хочется сосредоточиться на ощущениях, куда ведет трость. Мне говорили: «Не держи трость так далеко, ты мешаешь людям». Но люди же видят, они должны обойти, а не я. Должна быть осознанность людей, что вокруг есть разные люди. Этого нет. Мы зашли в метро и кто-то говорит: «О, что за цирк, толпа слепых зашла». Мне стало очень неприятно».

Катерина Кадер для «Громадського радіо», Харків

Матеріал створено за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні