В Україні відсутня система оповіщення для нечуючих та незрячих осіб

Автори звітів заявляють — в Україні існують тотальні проблеми з доступністю для людей з обмеженими можливостями. Про це йшла мова на прес-конференції громадських організацій інвалідів: «Загублені права: вперше голос громадських організацій людей з інвалідністю з України прозвучав в Комітеті ООН».

Громадські діячі наголошують: події, які відбуваються в Донецькій, Луганській областях показали, що були відсутні механізми інформування про ситуацію та система оповіщення для нечуючих та незрячих осіб. Тотальна архітектурна недоступність будівель, бомбосховищ не дала можливості людям з порушенням опорно-рухового апарату скористатись ними. На сьогодні відсутня чітка інформація про втрати та травми серед людей з інвалідністю, через розбомблені будівлі люди з інвалідністю та похилого віку залишаються в них, не маючи можливості дістатись до місця роздачі гуманітарної допомоги та їжі. Про це розповіла виконавчий директор всеукраїнського громадського об’єднання «Національна асамблея інвалідів в Україні» говорить Наталія Скрипка:

«Тобто про те, що відбувається тривога, нечуючий громадянин має відчути, що є ситуація ризику, він має рятувати своє життя і бігти до бомбосховища. А особи з інтелектуальною недостатністю мають зрозуміти, що за знаки подає та чи інша служба в них в регіоні. Під час евакуації люди з інвалідністю не можуть бути залишені сам на сам у своїх будинках, під час відключення електрики, коли не працюють ліфти і не має можливості вийти з будівель. Під час надання місць для тимчасового розміщення чи будуть враховані потреби людей з інвалідністю, які потребують щоденного, медичного втручання? Інакше не було сенсу рятувати їхнє життя.»

Ярослав Грибальський голова правління Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Група активної реабілітації» сам є людиною з обмеженими фізичними можливостями, він на собі відчуває усі незручності та недоступність:

«Чи доступне середовище в Україні, чи не доступне? Виявляється, що не доступне. Бо якщо, наприклад, є пониження на пішохідному переході з одного боку, а з другого боку його чомусь немає, значить доступності не має. Приміщення цього закладу є при вході доступне, але було принизливо, коли мої коліжанки піднімали мене по сходах. Було зроблено пару заходів при вході, але чомусь отут не врахували, що за столом цієї президії може бути і людина з інвалідністю. Значить щось в українських мазках не є гаразд».

Представник ВГО «Національна асамблея інвалідів України» Лариса Байда переконана, що систему з доступністю в Україні потрібно змінювати на законодавчому рівні: «Ми говорили про те, що політика в сфері освіти, в реабілітації, в соціальній сфері носить хаотичний характер. Ми не приділяємо уваги навчання, перенавчанню посадових осіб, тих осіб, які працюють з інвалідністю».

Виконавчий директор Всеукраїнської ГО «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю» Раїса Кравченко вважає, що Україна недостатньо захищає права людей з обмеженими можливостями:

«І те що захистом прав Україна, як і багато країн вважає визнання людини недієздатною і призначення їй опіки. Це дуже сумнівний механізм захисту. Коли закон захищає? Коли людина здійснить кримінальній вчинок і вона непідсудна. І є перелік будинків і квартир, що належать недієздатними людям, з якими не можна здійснювати ніяких операцій. Все. А далі починається обмеження прав».

Також громадські організації висловлюють занепокоєння щодо наявного «фіктивного» працевлаштування людей з інвалідністю з метою виконання роботодавцями 4-х відсоткового нормативу працевлаштування. Відсутній дієвий механізм контролю за реальним створенням робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю. Не має державної програми чи стратегії в цьому напрямку, яка стосується понад 500 тисяч громадян України.

Так само продовжують порушуватися права людей з інвалідністю на доступ до якісних послуг охорони здоров’я. Заклади охорони здоров’я залишаються архітектурно недоступними, концепція універсального дизайну не запроваджується в системі охорони здоров’я.

В Україні відсутня і цілісна державна політика щодо забезпечення та реалізації прав жінок з інвалідністю, їх включення в життя суспільства. Державна політика з питань репродуктивного здоров’я не розглядає цю групу як цільову. Жінки з інвалідністю практично не задіяні в процесах прийняття рішень.

Громадські організації людей з інвалідністю мають надію, що звіти, які були представлені по виконанню Конвенції ООН про права інвалідів будуть використанні Комітетом для реалізації прав осіб з інвалідністю в нашій країні.

Вікторія Єрмолаєва, програма «Права людини»

Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.