Вальдорфська система освіти — в Україні всього 4 школи рівних можливостей

Але є кілька десятків вальдорфських ініціатив, у тому числі в непідконтрольних Луганську та Донецьку. Тут впроваджують європейські принципи виховання та навчання. Це – вальдорфська система освіти, де принципи гендерної рівності втілюються в життя.

Звичайний перший клас. Діти шикуються перед входом у кабінет.  Біля двері – вчителька. Вона кожному тисне руку та питає: як настрій? Поки не почує відповіді, не побачить очі дитини – далі не йде. Діти вмощуються за дерев’яними партами і вже за кілька мить знову підскакують. Час ранкової пісні, привітання світу, гри та занять. Так починається день у вальдорфських школах усього світу. Так починається день у Києві, Дніпрі, Кривому Розі та Одесі. Поки це єдині 4 школи в Україні, які визнані вальдорфською асоціацією шкіл. Тут не вимагають носити форму, не поділяють класи на групи на фізкультурі, а головне: тут виховують дітей згідно їхніх потреб.

Вальдорфські школи започаткував Рудольф Штайнер в 1919 році, коли приїхав зі своїми новаторськими лекціями з педагогіки на сигаретну фабрику Вальдорф-Асторія у Німеччині. Нині найбільш поширені такі школи у Німеччині, скандинавських країнах, Великобританії, Австралії та США. Вони створені для соціальної адаптації дітей у суспільстві. Тут велику увагу приділяють питанням рівності.

Одеська школа «Ступені» найстарша в Україні – їй 23 роки.  Кінець учбового дня. На кількох деревах – діти. З вулиці час від часу забігають схвильовані перехожі – дитина може впасти! З цього боку паркану запевняють: все під контролем. На верхівках дерев і хлопці, і дівчата. Останні вдома просять вдягнути зручний одяг аби не заважав вільно пересуватися. Їм ніхто не каже: це не дівчаче, або: не плач, ти хлопець. Поряд – футбол чи скакалка, теж без обмежень за статтю. Тут же, в одному класі, навчаються діти з інвалідністю. Для всіх них навчання – спільний процес. Але для вчителів існує різниця.

Цього року в Україні введені нові стандарти навчання для дітей молодших класів. Ніяких червоної ручки чи читання на швидкість, дітям дають змогу грати в соціальні ігри на фізкультурі та більше уваги приділяти розвитку мовних навичок замість письма. Це все вже давно практикується у Європі і в вальдофських школах України. А ще тут багато уваги приділяється творчості. Незалежно від статі, з урахуванням віку.

Знову Одеса. Звичайний навчальний день. У розкладі занять, окрім звичайних предметів музика, живопис, ліплення з глини, рукоділля, евритмія… Перший клас. Хлопці та дівчата залюбки збирають перший врожай: стиглі яблука. Разом ріжуть, разом сушать на зиму аби був смачний компот. Потім роблять аджику – теж разом. Коли закінчиться осінь, почнуть в’язати чохли для флейт. А потім – шити. Рік за роком навички будуть вдосконалюватися, але хлопці ніколи не скажуть: це жіноча робота. Так само, як за кілька років дівчата візьмуться за обробку дерева чи металу, а потім стануть до каміння – робити перші в своєму житті скульптури. Вони будуть різні у хлопчиків і дівчат, адже задум – завжди авторський. Але штучного розділення за статтю у цих роботах немає: у певному віці у всіх дітей виникають певні потреби, які сучасна школа рідко задовольняє. В 10 класі це спроба підкорити метал, у 6-му – розібратися, в чому гармонія тварини, а у 8-му – поставити виставу та пошити костюми і зробити декорації для неї самим.

Флейти прийдуть після Різдва. Навчатися гри на інструменті тут будуть до випуску: спочатку на простому – пентатонічній флейті, потім – на діатонічній, а потім, за бажанням, на гітарі чи фортепіано. І знову за віком вчитель відбере потрібний матеріал з урахуванням того, кого у класі більше: дівчат чи хлопчиків. Адже головне, що поки відрізняє вальдорфську освіту від прийнятої у нашому суспільстві – можливість варіювати програму в залежності від потреб конкретних дітей.

Цей головний принцип – рівність, але не однаковість – робить цю школу саме європейською. Адже, нажаль, у звичайних школах він часто порушується. Під рівністю розуміють саме подібність один до одного, не враховуються вікові та індивідуальні розбіжності цілих поколінь, а програма змінюється вкрай рідко. Тому говорити про гендерність тут не виходить – самоідентифікація порушена, ототожнюваність процвітає. Нова реформа, та сама, в якій вчителям дають більше свободи у виборі матеріалу, повинна зрушити махіну принаймні начальної школи з місця. Якщо вчителям стане духу йти новим шляхом індивідуалізації. Яким вже багато років йдуть у Європі. І 23 роки намагаються йти в Україні.

Ганна Снєгіна, «Громадське радіо»

Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Генріха Бьолля