На жаль, українська правоохоронна система не пристосована для ефективної боротьби із ними, тому жертви сподіваються лише на допомогу правозахисників. Принаймні так оцінють ситуацію ті, кому довелося пережити напади, і ті, хто приходить їм на допомогу.
Facebook-повідомлення від Галини Узу:
Галина Узу: «19 серпня 2015 близько 19-30 на мого сина Узу Девіда Харрісона 19.10.1998 р.н. було скоєно напад і групове побиття на ґрунті расової та національної нетерпимості.
Зі слів сина, група більше 40 осіб увійшла в вагон метро, в якому їхав мій син. Молоді люди вели себе зухвало і порушували громадський порядок гучними вигуками нацистського характеру.
Один з цих молодих людей, звертаючись до моєї дитини: «Мавпа, будеш банан?», — почав погрожувати йому фізичною розправою.
Мій син вийшов з вагона на ст. м. Позняки. Група близько десяти осіб з числа вищеописаних молодих людей оточила його на станції. Вони почали провокувати бійку, по черзі штовхаючи мого сина і завдаючи йому удари в різні частини тіла з усіх боків. Син в міру можливості увертався від цих ударів і не завдавав ударів у відповідь, оскільки розумів, що це тільки спровокує більший конфлікт і погіршить його положення.
Побиття відбувалося безпосередньо на пероні ст.м.Позняки.
Чергового міліціонера ЛУ в метрополітені на місці несення служби не було. Пасажири метро не втручалися в події і проходили мимо.
Коли мій син отримав від нападника сильний удар в щелепу, хтось із перехожих нарешті спробував відтягнути від моєї дитини нападників, і вони втекли.
Мій син намагався звернутися за допомогою до чергової частини міліції станції, але так і не знайшов чергового міліціонера. Коли ми нарешті побачили його на протилежному виході, він не поспішав реагувати на звуки екстреного виклику і вальяжно розгулював по перону. Тоді я почала кричати: «Міліція, допоможіть, вбивають!» Черговий явно чув і бачив нас, але особливо не квапився».
Таке трапляється сьогодні досить часто і не лише у Києві, і зовсім з іншими меншинами. Голова Чугуєвської правозахисної групи Роман Ліхачов супроводжує справу про зухвале вбивство гея в Харкові, що супроводжувалося навіть відеозйомкою.
Роман Ліхачов: У Харкові було вже декілька вбивств та тілесних ушкоджень, здійснених за принципом ненависті до цих меншин. Одне з убивств було скоєне у січні 2015 року. Перед вбивством було листування із жертвою, їй пропонували зустрітися безпосередньо як із представником ЛГБТ, щоб отримати відео свідчення того, що вона належить до сексуальних меншин, а потім шантажувати її цим. Потім все пішло не так. Вони хотіли зв’язати цю людину, але вона почала пручатися, дійшло до бійки, в результаті якої їй було завдано понад 20 ножових поранень. Наприкінці її душили ременем. Фактично це була показова страта, яку знімали на відео.
Звісно, міліція розслідує всі ці випадки, але їхня кількість чомусь не зменшується, а навпаки – зростає. Європейська комісія проти расизму та нетерпимості у своєму черговому звіті зазначила зростання кількості расистських інцидентів в Україні приблизно з середини 2006 року. Ця тенденція збереглася та до середини 2008 року та включає в себе низку вбивств. Згідно з даними, зібраними однією неурядовою організацією, 88 расистських нападів на осіб, та 6 вбивств з расистських спонукань були скоєні в 2007 році; в 2008 році налічувалося 89 таких нападів та 4 таких вбивства; в 2009 році – 47 расистських нападів на осіб та 30 нападів в 2010 році. Жодне вбивство з расистських спонукань не було зареєстровано в будь-якому з цих років. Саме про це каже керівник Центру Стратегічних Справ УГСПЛ Михайло Тарахкало.
Михайло Тарахкало: Під час розслідування цього типу злочину проблема полягає в тому, що відсутня якась системна робота щодо цього з боку правоохоронних органів. Міліція та інші правоохоронні органи в окремих випадках порушують кримінальні справи за фактом певного правопорушення, щодо побиття ЛГБТ-активістів, наприклад. Або щодо підпалу кінотеатру «Жовтень». Всі ми знаємо, що там була порушена кримінальна справа. Є підозрювані і так далі.
Правовий експерт ЦСС УГСПЛ Анастасія Мартиновська супроводжує справу щодо підпалу кінотеатру:
Анастасія Мартиновська: «Жовтень» — це один із кінотеатрів, де проходив кінофестиваль і показували стрічки, пов’язані із ЛГБТ-спільнотою. В один із таких показів на одному сеансі в зал зайшло кілька молодих осіб, які почали закидувати димові шашки. Після цього зал спалахнув, почалася пожежа, людей терміново звідти почали евакуювати. Зараз цей кінотеатр майже повністю згорів.
Дії цих осіб були спрямовані на те, аби зірвати показ фільмів на ЛГБТ-тему. Фактично це був акт насильства. Те, що працівники кінотеатру і глядачі не постраждали, можна вважати щасливим випадком. У нас є дві групи: по-перше, це особи, які прийшли на кіносеанс. Один з наших клієнтів — Денис Панін.
Член правління ЛГБТ-організації «Точка опори» Денис Панін впевнений, що дії злочинців були не звичайним хуліганством, а саме організованим проявом ненависті.
Денис Панін: Я був усередині того залу, коли сталося займання. Це відбулося під час показу фільму в рамках ЛГБТ-програми “Сонячний зайчик” кінофестивалю “Молодість”. Через деякий час після того, як кінотеатр згорів, відбувалося розслідування, проте в ньому жодним чином не згадувалося про мотив ненависті, саме з якого і спалили кінотеатр. Хоча підозрювані говорили про це і на допитах. І їхній адвокат говорив, надаючи коментарі, що вони це зробили саме з мотивів ненависті до ЛГБТ-спільноти.
Але на жаль, наші правоохоронці намагаються не помічати таких злочинів.
Деніс Панін: Коли я прийшов до міліції з метою подати заяву, слідчий, який її приймав, намагався мене відмовити, пояснюючи це тим, що у нашому законодавстві немає такої статті, за якою ці особи можуть бути покарані саме з мотивів ненависті до ЛГБТ-спільноти. Мене визнали потерпілим, проте з того моменту, як я подав цю заяву, мені не вдалося отримати ніякого зворотнього зв’язку від міліції. Розуміючи, що розслідування скоріше за все не проводиться, я надсилав поштою запит до міліції, на який відповіді не отримав. Мені довелося прийти особисто в міліцію, подати запит про хід розслідування, потім я звернувся до прокуратури із скаргою на бездіяльність слідчого щодо розслідування. Звідти я отримав звичайну відписку. Це все говорить про те, що наше законодавство не є досконалим, що ЛГБТ-спільнота не є захищеною, навіть якщо якісь злочини на ґрунті ненависті і відбуваються, то немає ніяких шансів, що вони будуть розслідувані.
Чому ж так відбувається? Михайло Тарахкало вважає, що причина — це лінощі та непрофесіоналізм наших правоохоронців.
Михайло Тарахкало: Наші правоохоронці, по-перше, не хочуть розслідувати злочини на ґрунті ненависті, а по-друге, в них немає методики розслідування таких справ. Вони не розуміють акценти, на які треба звертати уваги під час розслідування. Головним у цих справах є викрити цю спільноту, яка покриває та ініціює ненависть до певних груп у суспільстві.
За словами Анастасії Мартиновської, міліція цинічно намагається перекинути провину навіть на самих жертв, аби лише не розслідувати злочини на ґрунті ненависті.
Анастасія Мартиновська: Наші правоохоронні органи роблять певні кроки у напрямку звинувачення кінотеатру за цю пожежу. Вони кажуть, що кінотеатр не дотримався якихось норм пожежної безпеки.
Правозахисник Зорян Кіс відомий тим, що повторив акцію двох російських пранкерів, які пройшлися центром Москви, тримаючись за руку. В Росії їх просто штовхали, а от в Києві, прямо на Хрещатику відбулося дещо більш серйозне:
Зорян Кіс: Закінчився наш експеримент не дуже приємно: на нас напала організована група право-радикальної молоді, облили нас газом, почали бити. Добре, що з нами було двоє охоронців, які зупинили їх та пояснили, що це — експеримент.
Зорян вважає, що держава робить недостатньо для захисту громадян від злочинів на ґрунті ненависті.
Зорян Кіс: Праворадикальний рух в Україні існує давно, він достатньо добре організований, йому не протидіє держава, яка мала би тримати його у рамках, не дозволяти переходити межу, вдаватися до насильства.
Якщо держава не хоче і не може, то за справу беруться правозахисники. Михайло Тарахкало наполягає, аби слідчі та суди ретельно розбиралися у мотивах злочинів.
Михайло Тарахкало: І міжнародні органи і практика ЄСПЛ каже, що у подібних випадках повинні відбуватися розслідування мотивів цих злочинів. Треба дати відповідь на запитання: звідки взялися ці особи? Чому вони раптом вирішили напасти на якусь групу осіб? Потрібно дізнатися, чи це було певне випадкове бажання якихось непоєднаних між собою людей, чи це існує група осіб, яка має фінансування та чітку структуру, виконавців, організаторів. Просто задумайтесь, наскільки це розслідування буде складне!
Так само вважає і Анастасія Мартиновська.
Анастасія Мартиновська: Якщо не з’ясовувати мотиви, то ми ніколи не знайдемо той початок, звідки вони взагалі беруться. Ми будемо знаходити окремих осіб та притягати їх до відповідальності, але ми не зможемо зупинити цю хвилю насильства.
Роман Ліхачов впевнений, що існує лише один шлях припинити насильство:
Роман Ліхачов: Я представник постраждалої і намагаюся довести, що цей злочин був скоєний із особливою жорстокістю, за дискримінуючою ознакою – не просто вбивство будь-якої людини, а саме спеціально — гея, і крім того, я хочу, щоб на лаві підсудних було декілька людей, і ці випадки у Харкові припинилися би.
УГСПЛ домагається розслідувань за злочини, скоєні на ґрунті ненависті. Михайло Тарахкало розповідає, як саме це відбувається.
Михайло Тарахкало: В таких справах ми винаймаємо адвоката, він слідкує за розслідуванням, подає відповідні клопотання щодо того, щоб кримінальна справа порушувалася за спеціальними статтями, надає допомогу, ініціює певні слідчі дії, спрямовані на пошук осіб, які зацікавлені у фінансуванні. Крім того, УГСПЛ надає допомогу постраждалим у міжнародних інстанціях, бо якщо на національному рівні такі справи не дуже успішні, міжнародні суди жорстко ставляться до проявів ненависті. Зокрема, ЄСПЛ присуджує постраждалим особам компенсацію, але і вимагає від держави вчинення якихось загальних заходів: зміни законодавства, правоохоронної системи.
Ми звертаємося до всіх осіб, які зазнали напади за ознакою ненависті. Звертайтеся до Української Гельсинської Спілки з прав людини, ми вам надамо безкоштовну юридичну допомогу. Це важливо не тільки для вас, а й для суспільства. Ми маємо показати, що такі випадки не поодинокі. Не треба мовчати.
Олег Шинкаренко «Права людини» для «Громадського радіо»