Правова абетка: незаконне притягнення до кримінальної відповідальності

60 випуск подкаста Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Цей випуск із керівником громадської приймальні Гельсінської спілки у Києві Олегом Левицьким присвячений випадкам незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Олена Сапожнікова: Доброго дня Олеже, з твого дозволу хочу попросити у тебе розпочати програму із присвяти моєму батькові Сапожнікову Євгенію Борисовичу, лікарю із декількома десятками років стажу, лікарем від Бога, який все своє життя цим займався. Він зустрівся у своєму житті з цією темою, про яку ми сьогодні будемо говорити. В 1990-их роках його намагалися притягнути до кримінальної відповідальності, винесли підозру про те, що начебто він вчинив медичну недбалість, оформив документи, які насправді не існували, видав лікарняне… і там ще з всякими нюансами, і він багато років доводив те, що це неправда, і йому це вдалося.

Олег Шинкаренко: А як він доводив? В суді чи просто на словах?

Олена Сапожнікова: Там була така ситуація, що спершу він хотів це пропустити повз і казав, що воно все саме минеться, «оскільки я не винуватий, нічого не буде». Він вірив дуже в те, що якщо ти не винуватий, воно саме розвіється в повітрі. Але коли головний лікар викликав його на збори лікарів і при всіх висловив йому догану про те, що який він негідник, що публічно всім сказав, що кримінальне провадження відкрите, що лікаря Сапожнікова Євгенія Борисовича підозрюють в такому випадку. І фактично принизив його при всіх. Ну, тоді це його зачепило болісно, і він вирішив, що потрібно боротися, він знайшов адвоката на місці, але адвокат йому також якось так доволі злегка сказав, що «все буде гаразд, якщо ви дійсно не винуваті, там ситуація була доволі проста, ми все легко дуже доведемо, і все буде добре».

Місцевий суддя йому пояснив складність цієї ситуації, сказав, що швидше за все, це справа замовна, і навіть за відсутності очевидних доказів, його можуть притягнути до кримінальної відповідальності, можуть позбавити посади, і можуть бути серйозні наслідки, що потрібно до цього ставитися дуже поважно, і щоб він сам випрацював собі захист. Він тоді йому потім сказав: «Якщо ви лікар вищої категорії і врятували стільки життів, ви будете здатні освоїти ці прості декілька статей і довести свою невинуватість краще ніж будь-який адвокат», що він і зробив. Він вдома розклав всі ці папери, ми почали вивчати кримінальний кодекс, цю статтю в якій його підозрювали у вчиненні, і ми зібрали моменти, які були на його користь, та моменти, які можуть бути використані. І він на досудовому розгляді це все показав слідчому, кримінальну справу закрили, але оскільки це вже настільки розголосу набрало, і ми проживали в невеличкому місті, це Погребище районний центр в Вінницькій області, там всі один одного знають, і лікар це доволі поважна особа. І більше того, він був депутатом районної ради, і це так просто залишити не можна було. Він вирішив йти до суду і просити моральної компенсації. Більше того, ця ситуація йому так болісно відчувалася тому, що його позбавили можливості виїжджати за межі міста, то він не міг будь-куди поїхати за власного розсуду.

Олег Шинкаренко: Тобто для досудового розслідування.

Олена Сапожнікова: Досудове розслідування було, коли була порушена ось ця кримінальна справа, коли йому було винесено підозру. А в нього родичі майже всі проживали не в тому місті, де ми проживали, там у нас нікого не було. І він тривалий час, близько року, він був позбавлений можливості бачитися з ними і будь-куди виїжджати. І всім пояснював, чому він не може це зробити, згадуючи якраз от про цю справу. То це був такий болісний доволі період. І звернувшись до суду, ці всі моменти ми разом із ним складали, і цей виступ. Я тоді навчалася ще в школі в старших класах, і він виступив, як на мою думку, прекрасно. Це була одна з найкращих промов, які я чула, вже навіть зараз аналізуючи за час, коли я маю юридичну практику і працюю адвокатом.

Олег Шинкаренко: Але в результаті він тільки врятував свою репутацію? Він не отримав ніякої компенсації за незаконні судові розслідування?

Олена Сапожнікова: Отримав. Він просив компенсації, і суд першої інстанції задовольнив. Ми звернулися з позовом до прокуратури, і вони подали одразу апеляцію, аргументуючи це тим, що ніяких моральних страждань він не поніс: закрили ж кримінальну справу, тому він має бути задоволений, що йому ще потрібно. Апеляція підтримала рішення суду першої інстанції про відшкодування і вже була направлена на виконання рішення, ще там формально фактично відбувався касаційний розгляд, оскільки вже папери були на виконанні, і коли ще й вища інстанція підтвердила це рішення, ми разом з ним поїхали до Києва отримувати ці гроші. Я вже закінчила школу, вступила на лінгвістичний факультет, провчилася рік, і коли ми отримали ці кошти, я пам’ятаю зараз підходимо до каси державного казначейства отримувати ці пачки грошей, і батько каже: «Я собі не візьму, а тобі віддам, наскільки вже цей процес остогиднув, давай ми одразу вирішимо, що з ними робити?». І ми ці кошти взяли, пішли, і я перевелась на юридичний факультет, і він сплатив моє навчання там. Фактично прокуратура оплатила мені навчання на юриста, я дуже дякую державі за це… От така історія. Якщо можна ще раз: хто знав мого батька Сапожнікова Євгенія Борисовича, – він дуже любив своїх пацієнтів, поважав людей, і хотілося щоб його ім’я прозвучало, якщо можливо він чує, я люблю його, і всі рідні його люблять і ми згадуємо його гарними словами.

Олег Шинкаренко: А ми пригадаємо ще один кричущий випадок, який трапився в 2011 році. Саме тоді слідчий Новомосковської міжрайонної прокуратури Дніпропетровської області порушив відносно Оксани Червоноштан кримінальну справу за підозрою в одержанні хабаря. Оксана Червоноштан працює – і тоді працювала, і зараз працює – головним державним виконавцем державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області. Під час розслідування її навіть відсторонили від посади тому, що вона нібито якимось чином могла впливати на слідство. Сама вона вважає, що позбавляючи її роботи та засобів до існування слідчий керувався мотивами помсти за те, що вона не визнала вини в інкримінованому злочині. 16 липня 2013 року Новомосковський районний суд Дніпропетровської області визнав Оксану Червоноштан винною у скоєнні інкримінованого злочину. Апеляційний суд Дніпропетровської області цей вирок скасував, а справу відправив на повторний розгляд до суду першої інстанції, але в іншому складі. В ході повторного розгляду справи в суді обвинувачення почало розвалюватися, прокурор від обвинувачення не відмовлявся, судовий розгляд затягувався. За таких обставин суд першої інстанції задовольнив клопотання захисту про поновлення підсудної на роботі, і врешті 29 жовтня 2014 року слідчий Новомосковської міліції закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діях Оксани Червоноштан складу інкримінованого злочину. Оскільки справу було закрито з реабілітуючих підстав, у неї з’явилося право на відшкодування завданої шкоди, але судячи з того, що ця справа все ж таки опинилася аж у Європейському суді з прав людини, то цього так і не відбулося. А чому пане Олеже?

Олег Левицький: Оскільки пані Оксані Червоноштан суди відмовили у доступі до правосуддя, у доступі до суду, вони відмовилися розглядати її позовні вимоги матеріального характеру до відповідних осіб органів прокуратури. По суті, переклавши цей свій обов’язок на саму, як це не дивно звучить, на саму прокуратуру, яка є відповідачем, яка фактично діями своїх посадових осіб, слідчих та наглядаючих прокурорів спричинили те, що Оксана Чорвоноштан упродовж майже 4 років перебувала під слідством і судом. І навіть була, як ви вже щойно зауважили, засуджена вироком, який в подальшому був скасований. Тут, можливо, потрібно пояснити особливості законодавства. Законодавство про відшкодування шкоди – це так зване деліктне право, делікт з латини – це шкода, за загальними підставами відповідальності – вони можуть бути всім зрозумілі тому, що ми всі керуємося цією логікою в повсякденному житті. Кожна шкода, яка спричинена певними діями повинна бути відшкодована особою, яка винна у спричиненні цієї шкоди. Ця шкода може бути спричинена майну особи, ця шкода може бути спричинена здоров’ю особи, навіть життю особи, ця шкода може мати і нематеріальний вимір, так звану моральну компенсацію за її спричинення. Так ось є загальне законодавство – це і Конституція, і основні засади цивільного права, вони всім нам, навіть не юристам, зрозумілі. І навіть якби не було нічого, окрім Конституції та цивільного законодавства, кожна особа, яка перебувала під слідством і судом, і якій спричинена шкода, яка може мати матеріальний вимір, може мати і моральний вимір, мала завжди це право, як у випадку із батьком Олени Сапожнікової, на той момент це я так розумію, це початок 1990-х років, ще не було спеціального закону.

Олег Шинкаренко: Що робити, якщо вас притягнули незаконно? Що має зробити держава?

Олег Левицький: Держава має відшкодувати шкоду, завдану її посадовими та службовими особами: слідчими, прокурорами, суддями. Держава повинна відшкодувати цю шкоду, але тут потрібно згадати про спеціальний закон. Окрім загальних підстав відшкодування завданої шкоди, є спеціальний закон, він так і називається «Про порядок відшкодування шкоди, завданої особам незаконними діями рішенням або бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури або суду». Я в цьому глибоко переконаний, що законодавець для цих конкретних особливих випадків, вирішивши регламентувати їх спеціальним законом, передбачав, що цей спеціальний закон полегшить, спростить…

Олег Шинкаренко: Отримання компенсації?

Держава має відшкодувати шкоду, завдану її посадовими та службовими особами: слідчими, прокурорами, суддями.

Олег Левицький: Реалізує в якихось комфортніших умовах отримання жертвою порушень, компенсації відповідної. Це все закладено в статті 12 цього закону, яка говорить про те, що у випадку закриття кримінальної справи з реабілітуючих підстав, або постановлення виправдувального вироку, сам слідчий, який закриває кримінальну справу, або сам суд, який виносить виправдувальне рішення, повинен за заявою виправданої особи протягом місяця розрахувати матеріальні збитки, і винести відповідну постанову бо ухвалу. І тільки в тому випадку, якщо особа не погоджується з розміром, який визначений був слідчим або судом, вона мала можливість оскаржити цю постанову або ухвалу до суду, якщо її не влаштовував розмір визначеного самим судом, самим прокурором, слідчим, винною особою, розмір відповідної компенсації за матеріальну шкоду.

Олена Сапожнікова: Олеже, це здається 1994 року закон?

Олег Левицький: Це закон 1994 року, уже після цього закону у нас новий цивільний кодекс, після цього закону у нас є Конституція, яка теж прямим чином регламентує цю ситуацію.

Олег Шинкаренко: А що там з цим законом? В чому неприємність?

Олег Левицький: З законом начебто все так. Дивіться, особа перебуває під слідством і судом, протягом певного часу вона зазнала матеріальних збитків, вона витратилася на адвокатів, тому закон передбачає право особи відшкодувати втрати на правову допомогу. Вона виправдалась, вона зазнала збитків у зв’язку зі стягненнями її майна, яке було конфісковане на користь держави, кошти були конфісковані в дохід держави, накладені штрафи, а потім ця особа була виправдана. Або ця особа втратила роботу, або вона була відсторонена від роботи, що, власне, і було у випадку Оксани Червоноштан, або вона перебувала під вартою протягом періоду і не могла працювати, і відповідно знову ж таки втратила, зазнала матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди, оскільки не працювала і не отримувала заробітну плату.

Олена Сапожнікова: Олеже, а можна я внесу тут момент щодо конфіскованого майна, що воно не поширюється саме на цей елемент і потім додам чому.

Олег Левицький: Закон каже, що це зрозуміло, що якщо особа не працювала, якщо її відсторонили від роботи, що мало місце у випадку Оксани Червоноштан то слідчий, закриваючий провадження або суд, виносячи виправдувальний вирок, повинен винести постанову, і зазначити, зробити відповідний запит до працедавця, запитати яка зарплата повинна була бути отриманою конкретною особою і винести постанову, що ця сума неотриманої заробітної платні має бути відшкодована за рахунок державного бюджету. Що роблять суди? У випадку з Оксаною Червоноштан суди першої і другої інстанції погодилися з нашими позовними вимогами і зазначили, що оскільки за судовим порядком Оксана Червоноштан намагалася скористатися, вона зверталась до прокурорів, до слідчих, щоб вони розрахували і винесли постанову про відшкодування втраченої заробітної платні, але слідчий і прокурори, відповідаючи на її заяви, заперечили це її право. І взявши до уваги те, що сама прокуратура відмовилася визначити розмір втраченого заробітку, суди постановили стягнути з державного бюджету близько 75 тисяч гривень із розрахунку. Тут, напевно, теж буде важливо про це сказати, спеціальний закон про відшкодування шкоди зазначає, що є таке правило норми, що за кожен місяць перебування перед слідством і судом особа має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі мінімальної заробітної платні.

Олег Шинкаренко: Це приблизно півтори тисячі гривень. Раніше було трішки менше, а зараз трішки більше.

Кожна особа, яка зазнала поневірянь у зв’язку з необґрунтованим кримінальним переслідуванням має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 3200 гривень за кожен місяць.

Олег Левицький: Приблизно півтори тисячі гривень у випадку, як це було з Оксаною Червоноштан, оскільки вона заявлялася до суду ще в 2014 році. На сьогоднішній день розмір мінімальної заробітної плати зріс до 3200 гривень, тому кожна особа, яка зазнала таких поневірянь у зв’язку з необґрунтованим кримінальним переслідуванням, повинна знати, що за весь період з моменту оголошення цій особі підозри до моменту закриття провадження або постанови виправдувального вироку, вона має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 3200 гривень за кожен місяць.

Олег Шинкаренко: Але ж це копійки, якщо подумати, що у неї була така посада, то вона там явно значно більше заробляла. Виходить що це ніяка не компенсація, а скоріше якесь часткове, навіть не знаю як це назвати…

Олег Левицький: Це часткове відшкодування, оскільки у всьому світі, нормальному цивілізованому світі, існує такий підхід до вирішення питання з відшкодуванням моральної шкоди осіб, які перебували під необґрунтованим кримінальним переслідуванням. Враховується такий об’єктивний критерій як готовність середньостатистичної особи перенести не ці самі поневіряння, перенести ці самі емоційні, моральні, психічні страждання, зазнавши конкретного поводження, перебуваючи під конкретним обвинуваченням, зазнавши конкретних наслідків у вигляді конкретного процесуального правообмеження, як то перебування під підпискою про невиїзд чи перебування під вартою. За скільки особа готова пройти, перенести всі ці негаразди у власному, приватному житті. Тому, виходячи з того, що за 75 тисяч гривень жодна середньостатистична особа не готова перенести те, що перенесла Оксана Червоноштан протягом чотирьох років перебування під слідством і судом, то цю суму дійсно можна назвати лише частковою компенсацією.

Олег Шинкаренко: Ми не можемо отримати ніяку іншу компенсацію за тими законами, що ми маємо, тільки мінімальну зарплатню, правильно?

Олег Левицький: Можемо, можемо, оскільки Оксана Червоноштан за моєю порадою не просила мінімум, просила відшкодувати їй втрачений заробіток, і вона не отримала судового захисту у цій конкретній своїй справі.

О

лег Шинкаренко: Тобто ви просили її зарплатню місячну?

Олег Левицький: Ми просили, взяли у працедавця, державного органу, в якому вона працює державним виконавцем, взяли довідку про те, що за період з то 2011 року по такий то місяць 2014 року її розмір грошового забезпечення повинен був скласти суму приблизно 75 тисяч гривень, і ми просили відшкодувати втрачений заробіток. Суди відшкодували в першій інстанції, суди відшкодували в другій інстанції, а в суді вищої інстанції, суді касаційної інстанції, Вищий спеціалізований суд скасував законні рішення судів першої і другої інстанції, а провадження у цивільний справі закрив, зазначивши, що відповідно до спеціального закону розмір відшкодування повинен був визначити сам правоохоронний орган, сама прокуратура.

Олег Шинкаренко: Тобто запустили все по колу просто знову?

Олег Левицький: Зупинили, не просто запустили, вони зупинили. Якби вони повернули справу на новий судовий розгляд, ми могли б говорити, що вони запустили все по новому колу. Вони закрили провадження, вони сказали, що «ми не будемо розглядати цю конкретну матеріальну позовну вимогу позивачки до прокурора, тому що прокурор повинен сам себе, як та гоголівська унтер-офіцерська вдома, відшмагати».

Олена Сапожнікова: Олеже, можна все ж таки про спеціальний закон? Там не все так однозначно. До речі, ти сказав, що історія щодо мого батька була на початку 1990-их, але тоді це було в кінці 1990-х, і цей спеціальний закон існував, і ми зустрілися з цими поняттями і побачили, що так, складно, але не все складно. От якраз конфіскація або повернення в дохід держави судом вилученого органом досудового розслідування майно, на нього не поширюється ця вимога, що саме: досудовий орган має його обраховувати чи суд. І не поширюється ця вимога до обрахування моральної шкоди. Ця вимога поширюється лише на обрахування заробітку і інших грошових доходів, яких він втратив, судові витрати і суми, сплачені за правову допомогу.

Олег Шинкаренко: Пане Олеже, скажіть ще будь ласка, якщо раптом у людей будуть такі самі проблеми як у Оксани Червоноштан, як вони можуть до вас звернутися? Як знайти вашу громадську приймальню? Як до вас зателефонувати?

Олег Левицький: Наша громадська приймальня знаходиться в офісі Української Гельсінської спілки. Офіс УГСПЛ знаходиться за адресою: 04070, м. Київ, вул. Фролівська, 3/34, 3-й поверх (метро Контрактова площа). Громадська приймальня УГСПЛ знаходиться на 4-му поверсі, і працює за наступним графіком: понеділок-четвер з 10 до 18 год. (прийом без попереднього запису). В п’ятницю прийом за попереднім записом. Телефон юриста:  (044) 383 95 19, (094) 928 65 19.

Олег Шинкаренко: Ще з часів Радянського Союзу держава мала право карати громадянина, ніяк не відповідаючи за помилки правосуддя. Практично ніхто із жертв сталінських репресій не отримав належних компенсацій за незаконне засудження. На жаль, в Україні ця практика триває. У найкращому разі жертвам слідчих та судових помилок запропонують жалюгідну компенсацію, треба буде ще й поборотися за це. Втім боротися варто.