70 випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш випуск із координатором програм Харківської правозахисної групи Андрієм Діденком присвячений судовим помилкам та можливостям для їхнього виправлення.
Олег Шинкаренко: Що ж таке судова помилка? Юристи вважають, що це є омана конкретного судового складу під час збору та оцінки доказів, а також застосування норм матеріального і процесуального права. Судова помилка не заспокоює, а консервує соціальний конфлікт.
Судова помилка – це омана конкретного судового складу під час збору та оцінки доказів, а також застосування норм матеріального і процесуального права.
Олена Сапожнікова: Це так юристи вважають?
Олег Шинкаренко: Так було додано там. Але мене вже тут поправляють, що це трохи неформальне визначення, а то яке ж тоді буде формальне?
Олена Сапожнікова: У судової помилки, як такої, взагалі немає офіційного визначення, і мені здається те, що ти сьогодні хочеш поговорити про судову помилку, вона юристами трішки сприймається по-іншому. Ти, як журналіст, судову помилку сприймаєш як помилку, неправильне вирішення справи, якась неправда, яка сталася, і поламана доля людини, можливо, і це для тебе судова помилка. Юристи судову помилку сприймають як помилку в документах, коли суддя, наприклад, неправильно розуміє законодавство, або він якось помиляється у сприйнятті фактів, але він не злісно це робить, так, це відбувається, от дійсно єдине слово, яке ти сказав це омана, але …
Олег Шинкаренко: Так, суд увійшов в оману.
Олена Сапожнікова: Так, але він якби позитивно увійшов в цю оману, він не хотів це зробити, але буває так, часом наше законодавство складене, що його не те щоб люди не можуть зрозуміти ті, які до нього недотичні, але і юристи не можуть зрозуміти і заплутуються. І судові помилки, якщо там дивитися статистику, це найчастіше якісь описки в рішеннях, от ще також є судова помилка і в цивільному процесі, і в адміністративному, і в кримінальному процесі. І от ці судові помилки – з них створюється якраз статистика, коли от ці цифри в рішеннях, букви, слова – вони помічаються, і їх вищі інстанції або той же ж суд, вони якось поправляють. І вони входять в статистику судових помилок, і те, що ти читаєш про юристів, а уже люди судову помилку сприймають по-іншому, це трішки різні площини.
Олег Шинкаренко: До речі, про статистику. На сайті Верховного суду України опублікований документ «Аналіз стану здійснення судочинства у 2016 році за даними судової статистки». Це найсвіжіша на сьогоднішній день статистка, і дані за 2017 рік ще неопрацьовані. І от в ньому сказано, що в 2016 році апеляційні загальні суди постановили 144 окремі ухвали, що на 22,2% менше, аніж в минулому році і в тому числі щодо порушення норм права та помилок, допущених судом першої інстанції, 79 помилок, і це на 12,9% більше ніж у попередньому 2015 році. Колишній заступник голови Вищого спеціалізованого суду України у цивільних і кримінальних справах Микола Пшонка ще у 2012 році у своїй статті для газети «Закон і бізнес» зазначив, що судові помилки є необхідним злом. Це, до речі, брат цього відомого втеклого генпрокурора Віктора Пшонки.
Олена Сапожнікова: Олеже, зверну увагу, що це було дійсно в 2012 році, на сьогоднішній день цей вже суд називається Верховний Суд, і уже цієї особи немає в суді на цій посаді. І хочу привернути увагу, що цю статику, яку ти озвучив, ця статистка, це от помилки в описках, в словах неправильних, коли дійсно виноситься потім ухвала по усуненню судової помилки, усуненню судових описок, неточностей у формулюваннях. Це не ті судові помилки, які нами сприймаються, тобто цю статистику не потрібно сприймати саме от начебто хтось моніторить як неправильно застосовується суддями законодавство і от ці цифри – це не те.
Олег Шинкаренко: Але ж, мабуть, ось ці помилки, вони якось впливають на якість судових рішень, на те що, власне, потім вирішує суд.
Олена Сапожнікова: Найчастіше вони ні на що не впливають, це просто якісь механічні описки, Андрій, я так вас хочу ввести в розмову, можливо я помиляюся, так?
Андрій Діденко: Якщо говорити про судові помилки, то зараз такий термін він використовується скрізь, і журналісти дуже часто його застосовують, але якщо можна розрізнити таке поняття як судова помилка. Наприклад, Олена згадувала про дію старого Кримінального процесуального кодексу до 2012 року, коли суддя ухвалював рішення на підставі зізнань отриманих, наприклад, під тортурами і доведення самого факту застосування тортур не було, а підсудний наголошував на тому, що «з мене вибивали зізнання, і я їх писав під примусом». Суд брав до уваги ці свідчення і обґрунтовував на них своє рішення в суді. То після 2012 року це стало фактично неможливо, а інша «судова помилка» в лапках, це коли суддя завідомо знає про те, що справа сфабрикована.
Олена Сапожнікова: Андрій, а це вже не судова помилка, це не в лапках, а це вже порушення закону.
Андрій Діденко: Коли суддя, як по справі Рафальского, яку, до речі, ти, як адвокат, представляла в суді і зараз продовжуєш боротися по цій справі, то тут говорити про судову помилку дійсно не можна.
Олена Сапожнікова: Але це більш народний термін «судова помилка», все-таки в нас «Правова абетка» і тут потрібно розрізняти, що те, що ти говориш, якщо він свідомо уже йде, суддя на цей крок – це вже не судова помилка, це уже буде порушення закону, це буде злочин, кримінально-правове правопорушення, як на сьогоднішній день воно озвучується, і потрібно буде порушувати кримінальну справу. А судова помилка – це все таки інше. Це коли, от дійсно, як починав Олег, коли суддя введений в оману.
Олег Шинкаренко: То давайте все ж таки більше доторкнемося до справи Рафальського і пояснимо, в чому там справа. Отже, 20 жовтня 2016 року в Лук’янівському СІЗО помер засуджений до довічного позбавлення волі Олександр Рафальський, його історія трагічна. У 2001 році біля села Денихівка, Тетіївського району, знайшли чотири людські голови, потім знайшли обезголовлені тіла 2-х жінок, дівчини, та чоловіка. Спочатку у вбивстві хотіли звинуватити місцевого хлопця, але він повісився у СІЗО. Тоді заарештували Рафальського, Володимира Харченко, В’ячеслава Барановського і Степана Чернака, вони працювали разом з ним.
20 жовтня 2016 року в Лук’янівському СІЗО помер засуджений до довічного позбавлення волі Олександр Рафальський, його історія трагічна.
Андрій Діденко: Ні, вони працювали в магазині, який будував Олександр Рафальский. Він їх як фахівців будівельників найняв і сплачував їм зарплатню, запросив на роботу.
Олег Шинкаренко: Олександра звинуватили в організації банди, що грабувала людей, які продавали квартири. В СІЗО його катували газами, електричним струмом і навіть змушували копати собі могилу, а потім імітували там розстріл. А як проходив судовий процес? Чи можна сказати, що ув’язнення Рафальського – це судова помилка? Якщо так, то чому її не виправили?
Олена Сапожнікова: Олеже, не можна сказати, що це судова помилка в контексті правовому, можливо, в народному воно так і буде звучати, будемо все-таки схилятися до правової площини. Це поки що на сьогоднішній день не доведено, чи було там неправильне використання законодавства, неправильне сприйняття фактичних даних, і чи було там кримінальне порушення, оскільки триває, зокрема, досудове розслідування щодо неправомірного використання сили до Рафальського Олександра та інших. Коли його допитували із застосуванням фізичної сили, його били і вимагали, щоб він підписав зізнання, що начебто він вчинив ці всі вбивства. Він так і не зізнався, він піддався жорстоким тортурам і були навіть медичні документи, які на це вказували, але досі, на сьогоднішній день немає рішення суду, яке б встановило «так, це було насправді».
Олег Шинкаренко: Так, а чому суд не може прийняти таке рішення? Це якась злонамірена воля конкретного судді?
Олена Сапожнікова: Ні, так ще справа до суду навіть не дійшла. Відбувалося розслідування в прокуратурі, слідчі допитували всіх, хто був до цього, можливо, причетний і, зокрема, відбувалися очні ставки, на сьогоднішній день це називається одночасний допит, раніше називалося очна ставка. І от я була на цих слідчих діях присутня, я бачила того слідчого, який провадив розслідування. Я не знаю, він майже нічого не сказав, я не можу якісь припущення зробити, оскільки ця слідча дія тільки була розпочата, вона не завершилася, тільки ми розпочали задавати йому питання, оскільки адвокатів було троє у справі, справа складна, і ми уже підходили до найцікавіших запитань, і тут Олександр помирає. Тобто ми дізнаємося, що він помирає, і коли в нас мала бути призначена дата наступної слідчої дії, коли мав відбуватися ось цей одночасний допит, я поясню, що це таке. Коли сидить Олександр Рафальський, навпроти нього сидить слідчий, який за твердженнями Рафальського його катував, керував цим катуванням і змушував його зізнатися у вбивствах, і вони сидять один навпроти одного. Присутні адвокати, і слідчий задає запитання, все відбувається під відеозапис, і от слідчий Карман відповідає, може йому задати ще питання, Олександр Рафальський, вони коментують, тобто це такий якби діалог майже можна сказати, і питань дуже було багато. Ми двічі зустрічалися, двічі відбувався цей діалог, це опитування і звичайно, що ми приберігали самі такі запитання серйозні уже, які нас цікавили, на потім, чомусь все відкладали, і смерть Олександра все перервала.
Олег Шинкаренко: А чи означає те, що ув’язнений і обвинувачений, чи підозрюваний Рафальський, якщо він помер, чи означає, що судовий процес уже скасовано і розслідування далі проводитися не буде, і що у цій справі вже поставлена крапка?
Олена Сапожнікова: Під великим питанням усе, оскільки його мати Тамара Михайлівна Рафальська не зупиняється, і вона має намір вступити в провадження, можливо, це надасть йому продовження, оскільки ще зараз відбувається паралельно ще судовий розгляд, де Рафальський Олександр подав заяву за нововиявленими обставинами про перегляд цієї справи в цілому. Оскільки там були експертизи, які показали, що є багато порушень в процесі, і ці порушення призвели до неправомірного його засудження і на основі цих всіх документів і ще інших, які були надані суду, була надія, що вирок буде скасовано, і справу переглянуто. На сьогоднішній день призначено судовий розгляд, і ми не знаємо, що буде відбуватися, оскілки знову ж таки Олександра вже немає в живих.
Олег Шинкаренко: Але ж очевидно, що його мати тепер вважає себе постраждалою, і вона, мабуть, подала якийсь позов.
Олена Сапожнікова: Вона планує вступати в справу, але ми не знаємо, як на це подивиться суд, і чи це матиме таку силу, якщо би він все-таки сам виступив. Він був очевидцем цього всього, він міг би все розказати. Тепер, окрім нього, немає більше такої сили доказів, таких свідчень. Тобто все ж таки це послабило дуже справу, і виникає питання, чому саме у такий вирішальний момент Олександр помер. Відбувається зараз кримінальне провадження, розслідується його смерть, також немає крапки, і є тільки одні запитання. Чому настала його смерть? Немає ще однозначної відповіді.
Олег Шинкаренко: Є ще одна історія про довічно засудженого, його звати Володимир Панасенко. Андрію, чи могли би ви про нього розповісти?
Андрій Діденко: Засуджений до довічного позбавлення волі Володимир Панасенко, колишній бізнесмен, він разом зі своїм діловим партнером Романом Федишиним фактично побудували зараз найвеличезніший у Львові ринок «Шувар», і він був один із засновників цього ринку. Але у його дружини тільки 8% від загального капіталу цього підприємства, і відбувається вибух автомобіля Романа Федишина. Внаслідок цього вибуху сам Роман Федишин отримав легкі тілесні ушкодження, але так сталося, що…
Олег Шинкаренко: Роман Федишин – це співвласник цього ринку?
Андрій Діденко: Це директор цього ринку, і обвинувачення стосовно Володимира Панасенка значило, що нібито був вчинений замах на життя і здоров’я цього Романа Федишина. Але якщо подивитися матеріали кримінальної справи, то не потрібно навіть бути юристом для того, щоб зрозуміти наскільки вона фальшива і шита білими нитками.
Олег Шинкаренко: Наскільки мені відомо, сам Федишин не загинув, але загинула дівчинка, яка була…
Андрій Діденко: Він отримав легкі тілесні ушкодження, але…
Олег Шинкаренко: Загинула дівчинка, яка була на вулиці, і автомобіль проїжджав повз неї.
Андрій Діденко: 14-ти річна Марічка Куцинда загинула. Це відбувалося в людному місці біля ринку, вона переходила дорогу, і так сталося, що їй пошкодило сонну артерію, вона стекла кров’ю і швидка не встигла їй допомогти.
Про невинуватість Володимира Панасенка ще у 2012 році казала колишня омбудсман Ніна Карпачова.
Олег Шинкаренко: Я так розумію, що Панасенка засудили тільки тому що в нього не було алібі. Про його невинуватість ще у 2012 році казала колишня омбудсман Ніна Карпачова. Але все ж таки, ця людина досі знаходиться з гратами, чому так відбувається?
Андрій Діденко: Стостовно Панасенка взагалі немає жодних доказів. Його обвинувачення ґрунтується на свідченнях такого собі Рудого, який також був обвинувачений по цій справі, і його фактично викрали з психіатричної лікарні, де він лікувався від залежності від алкоголізму. Потім він пише явку з повинною, першу на директора цього ринку Романа Федишина. Потім, буквально через день, вже працівникам прокуратури він пише другу явку з повинною, називає іншу особу, так званого Бокало. Потім пише третю явку з повинною, де згадує крім Бокало ще прізвище Панасенка, і потім ще з’явилася четверта явка з повинною, де фігурантом на замовлення вибуху і вбивства Романа Федишина був один Володимир Панасенко. Але після того як відбувався цей вибух, на мобільний телефон і Романа Федишина і Володимира Панасенка надійшли однакові за змістом смс повідомлення, що «не приберете Анну, продовжимо». Тобто тут навіть сама кваліфікація злочину є неправильною. Там не було навіть замаху на вбивство цього директора ринку Романа Федишина, а було елементарне залякування, про що свідчать і всі фігуранти цієї справи, яких фактично і ми опитували, вони давали такі свідчення в суді.
Олена Сапожнікова: Але там було зізнання. Раніше зізнання було достатньо для того, щоб уже справу…
Андрій Діденко: Не було зізнання Панасенко, там було зізнання…
Олена Сапожнікова: Ні, ні, інших, які омовили, його хтось же ж омовив виходить, так?
Андрій Діденко: Чотири явки з повинною, вони мають однакову юридичну силу за своєю вагою.
Олена Сапожнікова: Так, але навіть так само в справі Рафальського, там одна із осіб, яку було затримано і начебто підозрювано в цьому вбивстві, там же їх було четверо, так, в справі Рафальського, він не витримав цих от фізичних знущань на досудовому слідстві і зізнався. І мало того, що він зізнався, він ще й обмовив інших усіх, зокрема от Олександра Рафальського, і на основі фактично цього обмовлення було все побудовано і цього було достатньо щоби Олександру Рафальскому довічне позбавлення волі винесли і Панасенку також довічне позбавлення волі, так?
Андрій Діденко: Довічне позбавлення волі, але навіть якщо уявити собі гіпотетично, що він скоїв цей замах, все одно там навіть при тій правовій кваліфікації, яка існує, ніяк не пропорційне покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Занадто суворе, занадто жорстке, і я не розумію як суди фактично ухвалили, і Високий суд це затвердив.
Олег Шинкаренко: Мені відомо, що експерти Реанімаційного пакету реформ спільно із Харківською правозахисною групою розробили законопроект 2033а «Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб право на правосудний вирок». Наразі цей законопроект із поправками прийнято у першому читанні. У порівняльній таблиці поправок 22 сторінки. Чи могли би ви Андрію коротко пояснити, в чому суть ваших пропозицій та в який мірі депутати з ними вже погодилися?
Андрій Діденко: Фактично, цей законопроект був проголосований в першому читанні ще два роки тому.
Олена Сапожнікова: 5 червня 2015 року він був поданий і протягом 2015 року він був в першому читанні прийнятий.
Андрій Діденко: І 20 жовтня, якщо не помиляюся, він був проголосований в другому читанні ще в 2015 році. І потім почалося, я так би сказав, прокурорське-суддівське лобі для того, щоб його не ухвалювати. Навіть ми домовлялися і переговори вели з лідерами фракцій, з головами парламентських груп.
Олег Шинкаренко: А чому? Чому вони його не ухвалюють? Що їх не влаштоває там?
Олена Сапожнікова: Ні, я читала ті зауваження, і основний їхній такий момент, що начебто цей інститут, який пропонується, інститут перегляду обвинувальних вироків, він нагадує їм інститут перегляду справ за новинними обставинами. Що, начебто, усі підстави ті ж самі.
Андрій Діденко: Процедура нібито така існує, і фактично автори законопроекту говорять зовсім про інше. Мова йде про засуджених, які відбувають покарання на даний час і в той самий час засуджені до довічного позбавлення волі, які були засуджені старим, радянським Кримінально-процесуальним кодексом 1961 року.
Олег Шинкаренко: Який діяв до якого числа?
Андрій Діденко: Який діяв до ухвалення нового Кримінально-процесуального кодексу в 2012 році.
Андрій Діденко: За новими обставинами.
Олена Сапожнікова: Так, і за старим кодексом.
Андрій Діденко: Так, по-перше, я наводив довідки стосовно адвокатів, практикуючих юристів, чи має хтось з них позитивний досвід перегляду справ, я брав категорію засуджених до довічного позбавлення волі для того, щоб показати глибину проблеми. Чи мають хтось із адвокатів позитивний досвід перегляду справи за нововиявленими обставинами? І жодних таких справ немає. І мало того по кожній справі, про які ми згадували, а фактично ми демонстрували в Парламенті в рамках лобіювання законопроекту 2033а фотовиставку, яку так і називали «Безневинно засудженим волю».
Олег Шинкаренко: Скільки таких людей?
Андрій Діденко: І ми демонстрували 8 таких історій, їх насправді більше, їх десятки, і я б розділив би цю категорію людей, це безневинно засуджені взагалі, їх можливо невелика кількість, може, 3%, може, більше, є люди, які засуджені непропорційним за тяжкість вироком, тобто засуджені за одне вбивство або за якихось обставин, коли людина захищалася, а суд врахував, що мав намір на вбивство. І таких справ дуже багато, і люди відбувають покарання за злочини до довічного позбавлення волі без жодного шансу на перегляд таких справ. І якщо говорити саме про цю категорію, про яку ми згадуємо, засуджені до довічного позбавлення волі за кодексом радянським, то я згадав би про відношення, яке було до них фактично, і скільки жахіття вони пережили на своєму житті. А, по-друге, сам інститут їх скарги до Європейського суду до 2000 фактично року був неможливий, він був нереальний. Адміністрація закладів системи виконання покарань фактично не випускала такі скарги.
Олег Шинкаренко: Суддя першої інстанції дійсно має право на помилку, але українські платники податків не для того утримують величезний суддівський корпус другої та третьої інстанції, щоб ці помилки затверджувалися, а потім викривалися у Європейському суді з прав людини, коли вже пізно, коли помилково ув’язнена людина втратила роки свого життя, а може навіть і померла. І коли держава за рахунок тих же ж самих платників податків змушена буде платити компенсацію постраждалому від цих судових помилок. Я сподіваюсь, що і новий законопроект і наш подкаст хоч у якійсь мірі допоможуть зменшити кількість таких випадків.