Презумпція невинуватості

Після трагічного інциденту у Лощинівці Одеської області, де було вбито дев’ятирічну дитину, у нашій пресі одразу ж з’явилися прямі звинувачення. «Цыган убил 9-летнюю девочку отверткой» пише журналістка Марина Тищенко у виданні «Комсомольская Правда в Украине». А от ще анонімна новина на сайті київського видання “Деловая Столица” має такий заголовок “НА ОДЕСЧИНЕ РОМ УБИЛ 9-ЛЕТНЮЮ ДЕВОЧКУ, ОДНОСЕЛЬЧАНЕ УСТРОИЛИ ПОГРОМЫ ЦЫГАН”. Російське НТВ у рубриці “Криза в Україні” пише “Трагедия под Одессой: цыган заколол девочку отверткой”.

Всі ми знаємо, що некоректно і взагалі неправильно називати ромів циганами. Це все одно, що називати українців хохлами, росіян кацапами, а американців – піндосами. А от чи правильно буде, якщо журналіст напише “Ром вбив дівчинку”?

Для ілюстрації того, як діє презумпція невинуватості у демократичному ліберальному суспільстві, варто згадати справу Аль Капоне. Цей італоамериканець багато років був ватажком зловісної банди гангстерів і скоїв безліч жахливих кривавих злочинів. Але жоден з них так і не вдалося довести. Американський суд не може просто так заарештувати людину, якщо він не має переконливих доказів її провини. Як же заарештували Аль Капоне? У 1929 році агент поліції Еліот Несс розпочав розслідування багатьох справ гангстера. Закриваючи броварні та бари Капоне, Несс повільно позбавляв влади імперію Капоне. Щоб перечекати, Аль Капоне домовився про своє ув’язнення в комфортабельній камері у Філадельфійському виправному закладі Істерн Стейт на дев’ять місяців починаючи з серпня 1929 року. Після свого повернення в Чикаго він виявив, що через проблеми з законом він був відсторонений від справ.

В 1931 році Капоне був звинувачений за ухилення від сплати податків та різноманітні порушення закону Волстеда, що регулював заборону на торгівлю спиртним. Зіткнувшись з великою кількістю доказів його адвокати домовилися про визнання вини, але головуючий суддя попередив, що Капоне може не виконати вимог звинувачення, тому Капоне відкликав визнання себе винним. Він намагався підкупити та залякати присяжних, але його план був розкритий людьми Несса. Тоді присяжним дали іншу справу і Капоне був поставлений у безвихідь. В процесі довгого судового слухання він був визнаний винним по деяким статтям за несплату податків (звинувачення про порушення закону Волстеда були зняті). Йому було відмовлено в апеляції. В травні 1932 року Капоне відправили до виправного закладу Сполучених Штатів в Атланті, федеральної в’язниці суворого режиму, але там він мав особливі привілеї. Потім його перевели до в’язниці Алькатрас, де сувора охорона та непохитні наглядачі унеможливили контакт Капоне із зовнішнім світом. Його ізоляція від соратників та скасування сухого закону стрімко зменшили його владу.

У царській Росії першу спробу закріплення норми в Уставі карного судочинства зараховують до 20 листопаду 1864 р. В СРСР протягом його історії як правова норма спочатку не існував у радянському Цивільному праві. Навпаки, часів тоталітарної ленінсько-сталінської радянської «диктатури пролетаріату» та «політичної класової необхідності» де-факто у стосунках держави з її громадянами діяв зворотний принцип — «презумпція вини». Незважаючи на ратифікацію багатьох міжнародних угод, де відображалася презумпція невинуватості, цей принцип не мав законодавчого закріплення в радянському праві до 1958 р., або до прийняття «Основ карного судочинства Союзу РСР і союзних республік».

Спроба ввести деякий елемент цього принципу в Конституцію СРСР відноситься до 1977

«…ніхто не може бути признаний винним у здійсненні злочину, а також покараним інакше як за вироком суду і відповідно до закону».

Однак це положення не можна розцінювати як Презумпцію невинності, тому що воно не дає відповіді на головне питання: чи можна до винесення судового вироку вважати звинуваченого винним. Як же презумпція невинуватості діяла за часів СРСР практично?

Давайте пригадаємо у якості чудової ілюстрації історію Йосифа Бродського. Постановою народного суду Дзержинського району Ленінграда від 13 березня 1964 року Йосиф Бродський за дармоїдство був виселений з міста терміном на п’ять років. Цікаво, що дармоїдство було криміналізоване у радянському законодавстві лише у 1961 році указом “Про посилення боротьби з особами (неробами, дармоїдами, паразитами), які ухиляються від суспільно-корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя”. До середини 1964 року за цим указом було заслано 37 тисяч людей. При цьому, зокрема, дармоїдами визнавалися інженер-технолог, який припинив роботу, обладнав кроликову ферму і став жити за рахунок принесених нею прибутків, пожежник, який займався своєю земельною ділянкою і торгував на ринку овочами та фруктами. До речі, Володимир Ілліч Ленін у своїй статті “Як організувати змагання” у 1918 році писав, що потрібно розстрілювати кожного десятого дармоїда. Так що Бродський ще легко збувся!

Між іншим, Бродський працював: він займався літературними перекладами. Він мав довідки про договори з видавництвами і клопотання членів Спілки Письменників СРСР, але вони не допомогли. Додатковою підставою для винесення вироку послужили свідчення про те, що вірші Бродського шкідливо впливають на молодь (велика частина свідків поета не знала і з віршами його також знайома не була). Тут ми бачимо, що презумпція невинуватості була в радянському законодавстві просто декларативною нормою.

Відповіді на ці та інші запитання слухайте у подкасті Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова Абетка», який виходить за підтримки Центру Стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини.