В уяві постає типовий український архетип мучеників за націю і злих москалів, які їх цькують. Натомість Олег Криштопа у книзі «Братство» здійснив романізоване розслідування цієї гучної й водночас маловідомої справи над діячами української культури.
Перше, що робить Криштопа у «Братстві», так це показує не мучеників за українську ідею, не кирило-мефодіївців. Ні, він розпочинає книжку із Третього відділення. Уявляючи суддів Шевченка, якось заведено викликати образи демонізованих москалів, які роблять все, аби запхати палиці в колеса українського культурного руху. Натомість Криштопа показує старих натомлених життям бюрократів. У них недофінансування у відділі і потреба прогинатись під начальство в особі царя. Тож зло вкотре виявляється не могутнім і жахливим. Воно маленьке й побутове. Ось на Третє відділення звалюється донос на українське таємне товариство, яке готує замах на імперію. Третє відділення виконує свою роботу і хапає одного із заколотників. На їхнє здивування, замість злісного бороданя-терориста перед ними опиняється 25-річний гладко виголений Микола Гулак, який не дуже тягне на заколотника. Та через його вік і симпатичне обличчя ніхто не припинятиме справу. Тим паче що Гулак у паніці намагався спустити в унітаз таємний статут братства.
Із цього моменту починається інший аспект розслідування Криштопи й деміфологізації навколо Кирило-Мефодіївського братства. Річ у тім, що ця книжка подає Куліша, Шевченка, Костомарова і компанію не як ідейних борців, а як компанію підлітків. Їм усім заледве 30. Вони ще не поодружувалися і не сильно просунулись на своїх кар’єрних драбинах. Вони фанатіють від «Історії Русів» так само, як сучасна молодь від фантастики й коміксів. Вони відкрили для себе Україну й люблять вести теревені під чаркою на цю тему. Але, як ми здогадуємося, Третє відділення не зробить для них через все це «поблажки».
А про деталі слідства над кирило-мефодіївцями ви можете прочитати в розслідуванні Олега Криштопи «Братство», яке опублікувало видавництво «Вавилонська бібліотека».