Серафима на прізвисько Сірка – сирота, яка живе у священника Безгрішного. Сірка сидить біля розритої могили й стежить за виварюванням селітри. Так, саме з розритих старих поховань брали потрібні хімічні сполуки. Після цього факту вірш Шевченка «Розрита могила» звучить по-новому, чи не так? І якось вночі до цієї самої розритої могили прийшли незнайомі катувати єврея і козака, щоб дістати з них інформацію про 3 мішки сірки. 3 мішки – неабиякий скарб, за яким полюватимуть герої цієї повісті.
Окрім цікавих пригод та влучно поданої інформації про порох, Андрусяк також береться перепрочитати типову козацьку історію. Тут діє кілька характерних для цього часу євреїв. Мошко, який знає про походження таємничої сірки, його родич шинкар і син Мошка, Яшка, талановитий скрипаль. От тільки тут це не типові погані жиди, які начебто ссуть соки й гроші по шинках з хороших християн. Це люди зі своїми традиціями, про що трошки розповідає Сірці дяк Безгрішний. Та й дівчинка прихильно ставиться до героїв-євреїв, подаючи їм руку для допомоги й знімаючи підозри Мошка щодо її намірів. Тож євреї тут — не погані безпринципні люди, чого так багато в класичних українських текстах.
Інший момент перепрочитання стосується самої героїні. Дуже незвично, що персонажкою козацької історії є дівчинка. Але ні, Сірка не лізе геройствувати й битися зі старшими досвідченими вояками. Вона не Диво-жінка по-українськи. Натомість хитрувати й аналізувати дівчинка чудово вміє. Та й поратись із сіркою чи не боятись розритої могили й болота їй до снаги. Тож принцип реалістичності в книзі збережено, а разом із Сіркою в козацький світ мають нагоду повернутися й всі інші дівчата.
А прочитати про пригоди дівчинки серед козаків і дізнатися, звідки ж взялися цілі мішки сірки можна в повісті Івана Андрусяка «Сірка на порох» від видавництва «Фонтан казок».