Перед нами не есеї і не оповідання, а швидше справжні охудожнені історії. Наприклад, іронічна версія чекань української Пенелопи – текст «Повінь», що розповідає про шлюб Наді і Маріка. Надя прагнула до пригод і подорожей. Якось із однієї мандрівки вона привезла собі чоловіка Маріка, народила від нього дітей, але не всиділа вдома і подалася далі в мандри. І як Одіссей у своїх митарствах не лишався вірним далекій Пенелопі, так і Надя не дуже обнадіювала Маріка своїм поверненням, і якось приїхала, але вже з іншим чоловіком. Як то є впродовж усіх текстів «Району Д» — новий і старий чоловіки часто перетиналися, ледве не жили в тій самій квартирі. Та от одного дня новий чоловік зникне, повернеться до родини в Єреван. І вгадайте, хто дочекається свого жіночого аналога Одіссея?
А ще тут буде повчальна історія місцевого бабая. У Карпатах Коцюбинського лякали нявками, які скидають хлопців зі скелі, а в «Районі Д» Чеха лякають дядьою Кокою. Дядя Кока жив із мамою і не сильно вмів щось вирішувати. Не дуже вчився, в університет не пішов, роботу шукати не хотів, та й одружуватись не дуже прагнув. Нічого хорошого із ним, звісно, не сталося. «Будеш так поводитись, станеш як дядя Кока», – лякали батьки своїх дійте. Що ж, який район, такі й лякалки.
Зрештою, закінчуються ці історії тим, що все змінюється, але не змінюється нічого. Старі сусіди, які били свою дитину, з’їжджають, а замість них оселяються нові. Нічим не кращі. Хтось вибивається у великий світ, але здебільшого всі застигають в незмінному ландшафті району, проживаючи дослівно життя своїх батьків і дідів і чекаючи на свої сто років самотності.
Такою є локальні черкаські історії і міфології. І, можливо, одного дня персонажі книжки Артема Чеха «Район Д» від видавництва «Меридіан Черновіц» перекочують у великий український роман, якого всім читачам так хочеться.