Фото із фейсбук-сторінки "Національної дитячої гарячої лінії"
Тимур Левчук, ЛГБТ-активіст, каже, що за даними U-Report Ukraine: «Приблизно 84% (близько 2000 дітей) визнали, що над ними знущались у школі. 7% з них зазнали знущання через сексуальну орієнтацію».
Анастасія Багаліка: Чи фіксуються подібні випадки, адже тема не є популярною для обговорення в суспільстві.
Тимур Левчук: Так, безперечно, в Україні із цим є проблема — майже зовсім не фіксуються такі злочини. Як показує практика, у нас взагалі не вивчають питання щодо знущання над дітьми у школах і тим більше — вдома. Ця тема — табу і нас виховують, що так і має бути. Хоча європейський та американський досвід показує, що потрібно працювати зовсім по-іншому у цьому руслі.
Анастасія Багаліка: Що таке «булінг»?
Тимур Левчук: «Булінг» — це термін, який означає знущання над дітьми в школі за те, що вони інші: інший колір шкіри, фізичні вади, сексуальна орієнтація. Я сам стикався з цим в школі, оскільки був відкритим геєм. Це жахлива ситуація, оскільки діти залишаються сам-на-сам зі своїми проблемами.
З цим важко боротись, адже для вчителів це закрита тема, вони не знають, як на таке реагувати. Вчитель опиняється перед проблемою. Він може підтримати дитину, але боїться реакції батьків. Батьки в нас теж не дуже, скажімо так, прогресивні.
«Булінг» може мати різні форми: це можуть бути публічні образи, а може бути і насильство. Мене, наприклад, хотіли побити учні з сусідньої школи, коли дізналися, що я — відкритий гей.
Андрій Сайчук: Можливо, є сенс запровадити тренінги, перевірку для вчителя?
Тимур Левчук: Найчастіше з боку вчителя бачимо ігнорування цього питання — адже це найбільш безпечний шлях для нього. Зараз відбувається реформування Міносвіти і потрібно звертати увагу й на цю проблему, визначитись, як діяти у схожих ситуаціях. Проблема «булінгу» — це ж не тільки знущання над ЛГБТ-дітьми. Мова йде і, зокрема, про дітей із зони АТО: я впевнений, що ставлення до них не краще.
U-Report Ukraine проводила опитування стосовно булінгу у школах. Приблизно 84% (близько 2000 дітей) визнали, що над ними знущались у школі. 7% з них зазнали знущання через сексуальну орієнтацію.
Андрій Сайчук: Як вчиняти у такій ситуації в Україні?
Тимур Левчук: Насправді, навіть найпрогресивніші країни тільки починають про це говорити. Маємо приклад Польщі, де розроблено проект на дану тему для дитсадків. Україні теж треба рухатися в цьому напрямку.
Анастасія Багаліка: Яких форм може набувати булінг в школах?
Тимур Левчук: Можу навести власний приклад. Спочатку це словесні образи. Потім були недоречні жарти і найжахливіше — вони привселюдні. Мене також хотіли побити.
У дітей, які зазнають знущань, просто немає підтримки. В європейських країнах розробили відеопроекти, звернення людей, які говорять дітям «Ні, з вами все добре. Ви такі, які є». По-іншому, вони не знали, як говорити на цю тему.
Анастасія Багаліка: Кому потрібно, пояснювати, що бути таким — це нормально?
Тимур Левчук: Це важливо пояснювати усім сторонам. Коли ти розумієш свою гомосексуальність — тобі дуже складно: ти не розумієш, що з тобою, чому всі дивляться на дівчат, а ти на хлопців. Сама людина, яка є гомосексуальною, проходить етапи прийняття себе. Часто, це дуже болюча тема — не кожен може прийняти себе таким.
Анастасія Багаліка: Яке ставлення до цього в родинах?
Тимур Левчук: В родинах насильство щодо гомосексуальних дітей — це порівняна рідкість. Діти часто не готові ділитися з батьками, а вони, в свою чергу, воліють робити вигляд, ніби не помічають, що дитина має гомосексуальну орієнтацію.
Батьки бояться родичів, друзів, знайомих,того, що подумають ніби вони неправильно виховували дітей. Хоча це насправді не так.