Домашнє насильство — це «вічна тема». На Дніпропетровщині вона залишається актуальною так само, як і в інших регіонах. За кількістю звернень з приводу насильства в родинах лідируючим став 2014 рік, — коли розпочався воєнний конфлікт, розповідає Інна Супрун, директор Дніпропетровського міського центру соціальних служб для родини та молоді.
За її словами, сьогодні політика на рівень агресії в кожній окремо взятій родині впливає значно менше, ніж економіка:
«Чем беднее становится народ, тем больше таких случаев: люди теряют работу, семьям нечем кормить детей. Некоторые не справляются с окружающим агрессивным внешним миром, с достаточно быстро меняющимися условиями. Не все проявляют гибкость психологическую, многие ломаются, выход агрессии должен быть – и он, к сожалению, переходит на близких», — каже Супрун.
У 2014 році офіційних звернень до міського Центру з приводу насильства у сім’ї було близько 90. У 2015 році офіційних звернень стало менше: 76.
«С начала года у нас более 20 обращений уже относительно домашнего насилия. В основном, жертвами домашнего насилия становятся женщины и, конечно же, дети», — каже фахівець.
Але це не означає, що випадків родинного насильства на Дніпропетровщині мало. Таких звернень було б набагато більше, аби нашим жінкам звертатися до правоохоронних органів та державних установ не заважала ментальність:
«Это вершина айсберга. На самом деле домашнего насилия гораздо больше. Женщины не всегда находят в себе силы, чтобы обнародовать эту ситуацию, потому что в силу нашего славянского менталитета наши женщины не выносят сор из избы, не ищут защиты у государственных, общественных организаций, считают это постыдным. И конечно, в таких ситуациях больше всего страдают дети. Потому что они смотрят на это насилие, они воспринимают это как должное, как модель поведения нормальную и естественную. На будущее это накладывает определенный отпечаток».
Типова родина, де зустрічаються прояви насильства — така, що склалася з сімей, де виховуються діти від попереднього шлюбу, і така, де батьки шукають вирішення проблем на дні пляшки.
«Дети от первого брака, дети от второго брака, совместные дети: как правило, папа является биологическим отцом одного кого-то из детей; определенное потребление алкогольных напитков, и папа начинает воспитывать и своих, и неродных детей, и маму в том числе. И, к сожалению, когда мы выходим на эту ситуацию, женщина даже не всегда пишет заявление в милицию о том, что ее избили. Ей некуда уйти с детками, финансово-экономическое положение держит ее с этим мужчиной, она забирает заявление, даже если она его пишет. Это в большинстве случаев», – говорить Супрун.
І це при тому, що на Дніпропетровщині особам, які постраждали від насильства в родині, допомагають у низці соціальних служб, центрів та громадських організацій. Так, у міському центрі соціально-психологічної допомоги постраждалі можуть за необхідності жити до трьох місяців. Тут жертву насильства соціальні працівники та психологи виводять із кризового стану, допомагають їй розібратися в ситуації, а того, хто врешті вирішив жити по-новому, — адаптують до нового життя. Постраждалому просто треба написати заяву.
Є у Дніпропетровську й «гарячі лінії», куди жертви насильства звертаються за емоційною підтримкою:
3704818, 080050335 або 386 з мобільного.
Телефон Обласного центру психологічної допомоги — 376 53 83.
Щоправда, «телефону довіри» у міському центрі більше немає, розповідають працівники. Міська влада визнала цей багаторічний проект, в рамках якого дніпропетровці могли поділитися наболілим, економічно невигідним.
Деякі громадські організації навіть організовують курси самооборони для жінок. Та зазвичай жертви насильства потребують емоційної підтримки та юридичного супроводу. Із останнім таким особам допомагають у Центрі надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Микола Юрчук, спеціаліст центру, розповідає: перевага тут надається льготним категоріям населення:
«Это малообеспеченные лица, ветераны, участники боевых действие, дети-сироты, дети, лишенные родительской заботы. Если человек попадает под категорию оказания бесплатной правовой помощи, то мы ему выделяем адвоката, который составляет процессуальный документ и предоставляет интересы в судах», — каже начальник відділу по роботі з клієнтами першого Дніпропетровського Центру надання безоплатної вторинної правової допомоги Микола Юрчук.
Однак консультацію отримає кожен, хто звернувся — навіть жертва насильства із дуже заможної родини:
«Мы предоставляем консультирование. Если люди не попадают под категорию выделения бесплатных адвокатов, мы работаем с благотворительными организациями, с общественными объединениями, которые помогают своей работой людям»,
Відтак, насильства в дніпропетровських сімях не подолати, доки в них живі стереотипи на зразок «б’є – значить, любить», – вважає сімейний психолог Максим Реуцький
«В нашей культуре есть такая штука: «мы большая дружная семья». Что это означает? Все проявления отношения от супруга к себе «нужно» считать проявлениями любви. Это же я любя (!) – говорит муж, заехав жене. От избытка чувств. Мы дружная семья. Как это я вынесу сор из избы? Семья, все-таки, это самое близкое и самое дорогое. Страшно пускать туда кого-то чужого. И тем более страшно признать, что твой островок уюта является неблагополучным», — каже психолог.
Ольга Журавель з Дніпропетровська для «Громадського радіо».