pixabay.com
Київ – не найзручніше місто для велопрогулянок. Проїжджою частиною тут рухатись небезпечно, а велодоріжки обіцяють уже багато років та, на жаль, навіть ті, що є, непридатні для комфортної їзди, а особливо з дитиною. Смог, рельєф, покриття – це все перешкоди, проте, я так вважаю, якщо дуже захотіти то і в такому величезному місті як Київ можна знайти цікаві маршрути для відпочинку та пізнання рідного краю. Саме з цієї фрази «Пізнаємо рідний край» починались найдивніші мої велосипедні пригоди.
Парк, в якому я обожнюю кататись, це парк ПДН, тепер він має назву парк Муромець. По-перше, ви туди можете приїхати транспортом, а можете трошки напружитись і докотити своїми двома. Але останні роки я віддаю перевагу дозвіллю з дитиною і зазвичай вантажу байки в авто, їду на паркування і вже звідти стартую. Що мене там приваблює? Ріка, там є дуже круті місця де можна злитись з природою. Доріжки там ґрунтові та дуже кльові з невисокими горбочками, дуже приємно кататись, але попереджаю, що навесні, особливо в березні-квітні, можуть бути ділянки, які треба переходити вбрід. Навесні на залитих водою ділянках квітнуть різнокольорові рослинки й квакають кваклі.
Ще хочу розповісти батькам, які прагнуть посадити свою малечу на велосипед, виключно власний досвід: починайте з велобігу. Це двоколісний маленький велосипед без педалей. Мій син почав його возити, коли ще двох років не було, а поштовхом до повноцінного катання стали дитячі велоперегони, які двічі на рік проходять в парку Дубки. Участь в цих перегонах можуть брати всі, хто вже навчився ходити. Я не могла стримати посмішку і милування картинкою, коли десять 2-річних малят, переганяючи один одного, тримаючи велобіги між ногами, долали свою першу дистанцію у 200 метрів. Це дуже миле видовище. Назва перегонів «Ми чемпіони». Саме на цих перегонах мій син підгледів у старших на кілька місяців діток, що робити з тією двоколісною штукенцією і вже наступні роки навіть призові місця займав. Заміна велобігу на повноцінний велосипед з педалями була зовсім непомітна, просто сів і поїхав.
Що робити, коли немає власного авто і впевненості, що доїдеш своїми силами в якийсь з віддалених парків? Користуватись громадським транспортом! В метро з велосипедом пускають, але тільки якщо у вас є з собою чохол і ви вмієте знімати переднє колесо, інакше можуть не пустити. Та сама історія з трамваями і автобусами. Але я вам от що скажу, починайте з малого, по 10-20 кілометрів. Ви поступово розкатаєтесь і вже за місяць перетнути місто, покататись в парку і повернутись додому – буде легко. А далі – околиці міста. Воно таке величезне, що з будь-якої сторони можна знайти щось для себе.
Я в попередніх серіях Путівника розповідала, де покататись в Хмельницькій області, навколо Львову просто кататись не перекататись, Житомирська, Чернігівська… Обов’язково розповім вам свій досвід веломандрівки у Криму. Що мене приваблює в такому виді туризму – це свобода і відчуття. Ви вдихаєте, торкаєтесь, відчуваєте просто всім своїм тілом той чарівний світ, який нас оточує. І я переконана, що такий відпочинок він поза віком і фінансовим станом. А ще, велосипед – це здорове серце. У вас ще є кілька тижнів на роздуми, але не затягуйте, веловесна обіцяє бути цікавою.
Я запросила на розмову активну велосипедистку, людину, яка не боїться зимових доріг, величезних фур і дірок в асфальті, людину, яка своє хобі перетворила на роботу. Це медіакоординаторка Асоціації велосипедистів Києва Марина Блудша. Вона розповіла про найприємніші веломаршрути столицею.