1 вересня: як подолати страх? Поради психологині для батьків першокласників

У студії Громадського радіо психологиня Вікторія Любаревич-Торхова.

Наталя Соколенко: Коли ви самі зрозуміли, що є така категорія людей як батьки першокласників, які самі потребують психологічної допомоги у подоланні страху перед датою першого вересня?

Вікторія Любаревич-Торхова: Вперше я це побачила, коли пішла в перший клас. Мої батьки цього дуже боялися і переживали: і квіти тримай так, і так виглядай, і стій так, і як ти себе поводиш – це так запам’яталося.

Дмитро Тузов: Але ж батьки не випадково так себе поводили?

Вікторія Любаревич-Торхова: Бо вони боялися вчителів. Коли ми дорослішаємо, то все одно залишаємося дітьми. Всі наші емоції, які ми почуваємо – то є наша внутрішня дитина, і коли ми ведемо людину до школи – маємо рефлекси, ті самі рефлекси, коли ми були дітьми, навчалися в школі і боялися вчителів.

Дмитро Тузов: Цієї радянщини стало менше в Україні, як ви вважаєте? Чи така ж сама регламентація: не туди пішов, не так став, неправильно руку підняв

Вікторія Любаревич-Торхова: Все те саме залишилось. Школа хоче бути новою і змінитися, але то тільки гасла і маркетинг. Зараз є альтернативні школи. Це добре, але це тільки назва і тільки початок. Коли дзвенить дзвінок і діти дивляться на вчителів – це є те саме. Цього і бояться батьки: коли вони приходять до школи, і вчителі починають казати як поводила себе дитина, що вона ще не вміє, і вони відчувають себе винними, наче б то вони не зробили те домашнє завдання, не сиділи добре на уроках. Вони не дивляться на дитину, наче б то вона щось має відчувати, вони самі відчувають, і через це потім дуже сварять своїх дітей. Батьки мають думати про почуття дитини, про її потреби, перш за все, а не про оцінки. Так, дитина іде до школи, щоб чогось досягати, щоб вчитися чогось досягати, але вона вчиться бути у суспільстві: як спілкуватися з однолітками, поважати старших, а ми про це забуваємо. Ми кажемо: ти маєш вчитися? А для чого? – Щоб заробляти. І що ми маємо? – Меркантильну дитину, яка відчуває себе зобов’язаною перед вчителями, батьками, і починає себе втрачати. Треба казати: якщо ти добре навчаєшся – ти багато знаєш. Коли ти багато знаєш – ти себе почуваєш доброю людиною, з тобою захочуть спілкуватися інші, ти для них цікавий, інші хочуть знати від тебе якомога більше, в тебе буде багато друзів. І коли ми кажемо це дитині, то вона хоче ще читати, ще задавати питання вчителям, батькам і навіть Інтернету.

Наталя Соколенко: Тут, мабуть, полягає один з основних страхів, що дитина просто не виявить інтересу до навчання. Як з цим страхом працювати?

Вікторія Любаревич-Торхова: Треба працювати до школи. Ви даєте дитині гаджет, і в кожній грі є бали, і коли дитина веде підсумки, ви її питаєте: а скільки ще тобі потрібно? А скільки було? А яка різниця? А що тобі треба зробити ще, щоб досягти цієї мети в грі? Ви можете використовувати будь-що, навіть ігри в гаджетах, щоб зацікавити дитину пізнанням, читанням тих самих умов гри, в яку дитина грає.

Наталя Соколенко: Сьогодні 31 серпня. Що можна зроби за один день батькам, які дуже хвилюються?

Вікторія Любаревич-Торхова: Мантра. Речення, яке ви весь час повторюєте, навіть якщо в даний момент ви в це не вірите. Але повторюйте це дитині, заспокоюйте. Наприклад: «У тебе таке свято завтра! Ти познайомишся з новими дітьми, з котрими ти проведеш дуже багато часу, і ти познайомишся зі своєю вчителькою, яка тобі запам’ятається на все життя, бо вона твоя перша, і то є дуже важливо – піднімати авторитет своєї вчительки. Коли вже потім можуть відносити не складатися з тією вчителькою – ви будете розбиратися. Але дати ту надію – це дуже важливо перед першим вереснем. Якщо це свято – відсвяткуйте. Не йдіть в школу просто так: постояти, побоятися і побігти додому, йдіть святкувати. Є багато чого робити в кожному місті, підіть кудись з дитиною, так щоб дитина запам’ятала і мала добру надію на шкільні роки. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.