Громадське радіо
Журналістка в ефірі Громадського радіо розповіла, що її спонукало відвідати архів СБУ, як вона знайшла справу свого прадіда і знайомилася із його долею з матеріалів цієї справи:
«Ідея піти в архів СБУ з’явилася тоді, коли розгорнулася кампанія щодо відкриття архівів. У Фейсбуці я підписана на співробітників Інституту пам’яті, на істориків та деяких політиків. Вони почали про це активно говорити, потім у Фейсбуці з’явилася група Доступ до архівів, і люди почали ділитися своїм досвідом, а переважно – ставили питання, що означає відкритий архів і яким чином можна піти туди й знайти інформацію про свого родича.
Мій тато дуже цікавиться історією родини, складав родове дерево. І він знав, що один його дід був репресований. На відміну від багатьох родин, де ця інформація могла навіть замовчуватися, у нас в родині це знали. Приблизно знали, які були обвинувачення, скільки він відбув там у виправному таборі, але не знали якихось деталей. Тому ми з татом вирішили звернутися в архів СБУ, щоб спробувати перевірити на практиці, як це працює.
Я мала сумнів стосовно того, що буде щось цікаве
Думала, може прийдуть якісь документи, але там не буде нічого цікавого. Прийшла справа майже на двісті сторінок. Звичайно, для мене це було якимось космосом – тримати в руках, гортати і дізнаватися. Я про цю людину взагалі знала не так багато, тому від самого початку відкривала для себе її. Але це ще та справа – відкривати людину за справою КДБ.
Мій прадідусь був лікарем – у нас така лікарська династія, він був у ній першим. Народився в селі на Одещині, але мав можливість отримати вищу в освіту в Одеському університеті і здобув фах лікаря-хірурга. Перед війною в 30-х почав роботу в Хмельницькій області як лікар. Потім почалася війна і з нею почалися всі пов’язані проблеми, які фігурують у справі.
Справа починається із того, що йому висувають обвинувачення. Загальне обвинувачення йде за статтею 54 про контрреволюційну діяльність, були деталізовані обвинувачення. Ключове полягало в тому, що він здався в полон під час війни. Ще одне обвинувачення (я думаю, одне з ключових) полягало в тому, що він як лікар брав участь у комісії, яка займалася відправкою людей у Німеччину.
Тут треба пояснити, що він був мобілізований на початку війни і в цьому батальйоні був лікарем-хірургом. Коли почалася війна, він пішов на неї в складі цього батальйону. В 1941-му році за певних обставин їхній підрозділ потрапив у оточення. Там дуже складна історія, вона описується в справі і ним самим у кілька разів. Вийшло так, що він та ще дуже велика кількість військових потрапили в полон. Упродовж кількох місяців вони були в таборах на території України, а потім він мав можливість повернутися в Ярмолинці Хмельницької області, де він працював і які на той момент вже були окуповані. І там він очолив районну лікарню.
Можете уявити, що це таке через призму радянської влади – лікар мало того, що побував у полоні, так ще й повернувся в місто, де він працював і очолив лікарню – по суті, очолював її весь період окупації.
У справі є чотири пункти обвинувачення: здача в полон: співпраця з окупаційною владою на сторінках газети «Вірним шляхом» (була така газета в Ярмолинцях у період окупації), робота в медичній комісії, яка займалась перевіркою людей перед відправленням їх у Німеччину, і четвертий пункт – побиття пацієнтів або співробітників лікарні під час роботи на чолі цієї лікарні. Останній пункт – взагалі щось дивне, там дивні покази свідків і він сам це неодноразово спростовував.
Про колаборацію не йшлося, але йшлося про те, грубо кажучи, що «ти винен в тому, що був живий і ще й працював у період, коли твоє місто захопили німці».
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.