100 років української дипломатії: як українці стали шоком для Леніна і Європи

Українській дипломатії 100 років. Як працювало Генеральне секретарство з міжнародних справ у 1917-1918 році, розповідає докторка історичних наук, завідувачка відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України Валентина Піскун.

Василь Шандро: Наскільки легітимним було відомство в 1917 році, оте тодішнє «МЗС»?

Валентина Піскун: Тоді варто говорити про дві речі: легітимація Центральної ради, як органу управління Україною, і легітимація всіх її органів. Процес легітимації Центральної ради відбувався впродовж 1917 року.

Українська Центральна рада з 1917 року перебрала на свій чин провідну роль навіть у Російській імперії. Чому – тому що коли відбулася на початку вересня 1917 року з’їзд народів у Києві (приїхали 93 делегати від усіх територій, які входили до складу Російської імперії). В процесі обговорень (в нас чомусь намагаються замовчувати ось цей з’їзд народів) було визнано, що Росія має реформуватися як федеративна держава, реформуватися в легітимний спосіб, через установчі збори, які будуть проведені в центрі і на місцях. Це була процедура легітимації. Хто її не дотримався? Більшовики. В перший раз під впливом німецького командування і розвідки вони намагалися зробити переворот в липні 1917 року, їм не вдалося. Тоді вони поспішали, бо процес легітимації наступав. Вибори до установчих зборів центральних показали, що більшовики лише 10% набирають.

Першим секретарем міжнаціональних справ недовго був Сергій Єфремов. А потім його посаду перебрав Олександр Шульгін. І ось він, розробляючи оцю базу законодавчу, яка необхідна була для того, щоб з секретарства перетворитися на міністерство, він відповідним чином зустрічався з представниками різних консульств і посольств, які були в Києві. Врешті-решт ми маємо 3 Універсал 20 листопада 1917 року. 6 грудня ми маємо вже створення у секретарстві міжнаціональних справ консульської канцелярії. Потрібно було захищати інтереси громадян України, представників української території в різних частинах світу. Першим, хто очолював цю канцелярію був Кость Лоський. Пізніше він буде одним з дипломатів, який розробив фактично законодавчу базу для того, щоб з генерального секретарства перетворитися в Міністерство закордонних справ. Наші попередники були великі демократи, і в цьому величезна була їх біда. Тому що проти тероризму, таких речей, які виконувалися в Москві і Петербурзі, демократія була безсилою. Тому процес легітимації був поступовий.

Вже в квітні 1918 року була створена дипломатична кур’єрська служба. Відбулося підписання угоди у Бресті, де нас визнали такі країни, як Німеччина, Туреччина, Австро-Угорщина, Болгарія,  розпочалася робота по прийняттю закону про громадянство. І цей закон в березні був прийнятий. Відправлені були місії в різні частини світу, в такий спосіб ми легітимізували нашу міжнародну дипломатичну службу.

Василь Шандро: Як співіснувала ця наша міжнародна дипломатична служба зі службою тодішньої більшовицької Росії?

Валентина Піскун: Це був шок. І для Російської Імперії і для всіх європейських країн, в тому числі для поляків. Польщі ще немає як держави. Україна проголошена 22 січня, Польща не існує як держава.

Такого розвитку подій ніхто не очікував. Поява України на міжнародній арені – це був шок для багатьох наших друзів тепер у Європейському Союзі. В тому числі і шок для Леніна.

Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.