Фото з сайту oiff.com.ua
В студії працюють журналісти Любомир Ференс та Андрій Куликов.
Андрій Куликов: Що вас вразило найбільше?
Ольга Веснянка: Вразило найбільше те, що під час сьомого міжнародного кінофестивалю, напевно, найбільше глядачів і глядачок.
Можливо, місто звикло, і потроху оговтується від військових дій в Україні, більше людей бажають відпочити і є для цього можливість, навіть і безоплатна, зокрема це традиційні покази на Потьомкінських сходах і на Ланжиронівському узвозі.
Крім того, як завжди, тут багато українських режисерів і режисерок, зокрема в міжнародному журі працює Єва Нейман, яка мешкає як в Берліні, так і в Одесі.
Крім того, українсько-європейська співпраця спостерігається в інших моментах, зокрема в українському національному конкурсі є фільм Ігоря Мінаєва — французького і кінорежисера та сценариста. Нині він представляє свій фільм «Блактина сукня».
Хочу також акцентувати увагу на картині «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, який бере участь не тільки в національному окремому конкурсі, а в міжнародній програмі. Цей фільм про українку Дарину, яка поїхала в Італію для того, щоб заробити і прогодувати сім’ю.
Андрій Куликов: Чому є потреба влаштовувати окремий конкурс для українського кіна? Воно не витримує конкуренції із зарубіжним?
Ольга Веснянка: Нині є не так багато можливостей для виробництва українського кіна, і окремий конкурс — це дія на підтримку. Він існує щороку, і за словами організаторів, щороку поліпшує свою якість.
На жаль, мушу зауважити, що фільми, які є в міжнародному конкурсі цього року, критики та кіноглядачі, оцінюють, як досить слабкі.
Але попри це, люди ходять на програму «Фестиваль фестивалів» — це фільми, відзначені на Канському фестивалі. Люди на них стоять в чергах.