Громадське радіо
Андрій Куликов: Наскільки ймовірно те, про що веде мову американський президент Дональд Трамп, коли в своєму Твіттері пише приблизно таке, що «дурням і тим, хто ненавидить, доводиться цілий час пояснювати, що з Росією потрібно співпрацювати, зокрема у розв’язанні таких проблем, як Сирія, Україна, тероризм і всяке таке». Ці висловлювання Трампа в декого в США зустрічають скептицизм. Саманта Пауер, колишня представителька США в ООН, вказує на те, що не можна схилятися перед Путіним. А що скажете ви про можливість співпраці між США і Росією в подоланні світових криз?
Олексій Гарань: Важко коментувати, виходячи з однієї фрази. Очевидно, за цим стоїть дуже багато різних чинників, опцій. В цілому, очевидно, що якась співпраця можлива і така співпраця відбувається навіть між країнами, які є антагоністами з певних питань. Була співпраця і між Радянським Союзом та США під час Холодної війни, коли треба було залагодити найпекельніші кризи.
З недавніх прикладів можна навести ядерну угоду по Ірану, де брало участь кілька провідних міжнародних гравців, в тому числі США і Росія. Обама вважає, що це будо успішно, Трамп вважає, що це була здача американських інтересів, Ізраїль вважає, що це були невиправдані поступки Ірану. Тим не менш, це було досягнуто. Можна згадати, що після терористичної атаки 11 вересня, коли США та їхні країни почали операцію в Афганістані, це підтримала путінська Росія, яка здала необхідну інфраструктуру і сприяла тому, щоб режим «Талібану» впав.
Дмитро Тузов: У нашій студії нещодавно був політолог Іван Лозовий, він каже, що Барак Обама все-таки йшов на певні обміни, послаблював позицію США на українському напрямку за рахунок домовленостей по іншим кризовим регіонам. Зокрема, не було надання летальної зброї Україні і так далі. Чи існують якісь загрози для України зараз?
Олексій Гарань: Загрози існують. Коли йшли переговори між США та СРСР, зараз між США і Росією, то американські союзники завжди з підозрою ставились: «а що ж там відбувається, чи не буде це згодою за нашою спиною». Скажімо, французька політика де Голля — дуже яскравий приклад того, бо він взяв курс на створення окремих ядерних сил Франції, завершив створення Францією ядерної зброї саме тому, що побоювався, що в певний момент ядерна парасолька США не спрацює. Мао Цзедун в Китаї зробив те саме, бо побоювався, що в якийсь момент радянська ядерна парасолька не спрацює.
Тому до переговорів завжди ставляться з підозрою, це нормально. Нас це також стосується. Якщо порівнювати політику Трампа з Обамою, то ми бачимо зараз більш радикальні заяви американської адміністрації щодо Росії, більш рішучі. Риторика стала більш рішучою порівняно не тільки з Обамою, але і з самим Трампом під час передвиборчої кампанії або буквально кілька тижнів після його обрання, коли всі боялися. Він робив якісь незрозумілі заяви щодо Росії, враховуючи недосвідченість Трампа в міжнародних питаннях, спроби сприймати світ через твіттерні повідомлення, звичайно, це все викликало настороженість. Така настороженість має бути й зараз, просто ми бачимо, що зміни відбулися. При всій важливості суб’єктивного чинника, в тому числі в американській політичній системі, але американська політична система побудована таким чином, що Трамп діє не у вакуумі, а в певному інституційному полі.
Дмитро Тузов: Чи має Україна зараз резерви для того, щоб посилити свою суб’єктність, щоб під час переговорів Трампа з Путіним, наприклад, американці казали: «ви можете це собі планувати, але ж є позиція України, і ви розумієте, що цей сценарій не пройде»?
Олексій Гарань: Я не погоджуюся з цією точкою зору, коли кажуть: ми не суб’єкт, ми об’єкт. Це дуже часто можна почути з наших телеекранів, але це не так. По-перше, зараз в міжнародних стосунках великі держави хоч і можуть вплинути на невеликі країни, але не можуть за них вирішити.
По-друге, попри те, що роблять наші еліти, думаю, суб’єктом є український народ. Може це звучить пафосно, але українська армія і добровольці зупинили Путіна і продовжують стримувати його. Це дає підстави, в тому числі і українському керівництву, займати відповідні позиції. Тому, я думаю, так спрощувати не можна.
Інша річ, дуже часто ми самі підриваємо власні позиції. І це стосується не, скажімо, політики наших органів, які визначають зовнішню політику, а саме нашою внутрішньополітичної боротьби.
Андрій Куликов: У висловлюванні Дональда Трампа про спільні зусилля вирішити питання Сирії, України, тероризму я пропустив перше — Північну Корею. Наскільки тут це можливо?
Олексій Гарань: Мені дуже не подобається, коли Україна фігурує в цьому переліку, бо це абсолютно різні речі. В Північній Кореї, в Сирії йдеться про диктаторів, а український приклад — коли інший диктатор напав на суверенну країну.
Дійсно, американцям тут Росія потрібна. Якщо говорити про Північну Корею, потрібна не стільки Росія, як інша велика країна — Китай, без Китаю жодні санкції не будуть працювати. А Китай не зацікавлений в падінні режиму Кім Чен Ина, йому потрібна буферна держава. Так, американцям потрібні і Росія, і Китай, щоб вирішувати ці проблеми.
Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.