Владислава Осьмак розповідає, що в ХІХ сторіччі відчуття Великодня з’являлося ще у Вербну неділю, коли студенти Києво-Могилянської академії ходили від Георгієвськові церкви, що стояла біля Софії Київської, з гілками верби та спускалися на Поділ. Це було першою великодньою появою в Києві.
«На наступний день після Великодньої неділі люди йшли на ринкові та центральні площі, де влаштовували балагани: каруселі, гойдалки, ляльковий театр, там столи, точнісінько як і зараз, ятки із солодощами.
Але ця традиція підупала в кінці ХІХ століття, бо з’явилися інші види розваг, і освічена публіка йшла у справжній театр. Відбулося певне розшарування: з’явилася частина менш релігійної молоді, і у них було своє місце відзначання Великодня – вони ходили на Володимирську гірку. Ця гора – це ніби величезний храм, відкритий до неба. І гостре відчуття присутності Бога в цьому світі вони переживали не в храмі, а на лоні природі: коли вони дивилися в цю далечінь, коли дивилися на вогники свічок у Великодню ніч, на зорі над пам’ятником Володимиру. Це насправді дивовижне місце», — говорить Владислава Осьмак, занурюючи нас в історію традицій святкування Великодня.
Вона зазначає, що зараз теж люди йдуть на Володимирську гірку, бо вона унікальна, там поки що немає комерції.
«Ще одним місцем, куди люди ходили гуляти, був сад колишнього закладу Мінеральних вод, і потім сад Купецького зібрання – теперішній Центральний міській сад за Національної філармонією. І там влаштовувалися виставки квітів, їх спеціально в теплицях вирощували до свят, ними прикрашали входи до крамниць, до кав’ярень. Там влаштовували лотереї і конкурси, де можна було виграти вже уквітчаний кущ, і це було чудом в той час, як інколи Великдень припадає на час, коли тільки крига сходить на Дніпрі», — розповідає Владислава Осьмак.
0