Бігати мають дані, а не люди: як працюють державні реєстри?

В нашій студії експерт Програми USAID «Прозорість та підзвітність в державному управлінні та послугах» Данило Молчанов.

Тетяна Трощинська: Буквально нещодавно ви презентували звіт, пов’язаний з державними реєстрами. Що вам вдалося дізнатися про державні реєстри?

Данило Молчанов: По-перше, що хотілося б відміти, що ніхто достовірно не знає, скільки тих державних реєстрів. Нам вдалося нарахувати 135, але ніхто точно не знає, скільки їх і навіщо їх так багато.

В рамках нашої роботи ми проаналізували 23 реєстри, і порахували, що в середньому фінансування таких реєстрів становить 500 тисяч гривень на рік.

Тетяна Трощинська: Які реєстри з них є найпопулярнішими, і чому?

Данило Молчанов: Тому що і органи державної влади, і громадяни вимушені ними користуватися. Наприклад, державний демографічний реєстр, де зберігається вся інформація про отримання нами паспортів. Багато іншої інформації зберігається в реєстрі Мінюсту, де фіксуються народження людини, всі інші етапи життя до самої смерті.

І до цих двох реєстрів потрапляють приблизно одні й ті самі дані. Коли ви приходите до міграційної служби і приносите свій паспорт, то інформація з вашого паспорту вноситься в реєстр міграційної служби. Але цю інформацію на певному етапі ви вносили в реєстр громадських станів.

Зміст нашої роботи в тому, щоб привернути увагу до неефективності використання державою тих даних, які збираються про громадян. І від цього страждає якість послуг, адже чому ми вимушені ходити постійно з ксероксами, якщо наші дані і так вже є в реєстрах?

Чому ми вимушені ходити постійно з ксероксами, якщо наші дані і так вже є в реєстрах?

Василь Шандро: Тобто на меті є створити якусь єдину систему, де будуть зберігатися всі дані, щоб не бігати по численним кабінетам?

Данило Молчанов: Єдиний реєстр — не вихід для такої великої країни, особливо в умовах децентралізації. Інший підхід — створити взаємодію державних реєстрів, чим власне сьогодні і займаються державне агентство з питань електронного врядування, і ми в цьому їм допомагаємо.

Тобто ми переконані, що держава не має вимагати в громадянина інформацію, яка вже є у держави.

Ще одна проблема, яку ми виявили, це відсутність адресного реєстру. Тобто кожен з державних органів використовує свій власний адресний реєстр або взагалі його не використовує. Приходить людна з паспортом, де записаний вулиця і дім, а хтось зробив помилку і такої вулиці взагалі не існує. І так створюється дезінформація.

В своєму звіті ми запропонували рішення проблеми, що потрібно створити адресний реєстр, щоб ми розуміли, хто де знаходиться.

Ми хочемо запропонувати людоцентристську модель: сьогодні людина бігає за довідками по колу біля об’єктів своєї власності, а ми хочемо запропонувати модель, коли людина в центрі, а навколо неї створюється власність, права, обов’язки, тобто створюється коло об’єктів, яке відноситься до людини на протязі всього життя.

Повний варіант розмови слухайте в аудіоверсії.