Бойовики придумують історії полоненим, щоб підняти ціну, — Amnesty International
Як порушують права «затриманих» бойовики незаконних організацій та українські силовики?
У липні 2016 року Amnesty International та Human Rights Watch випустили спільну доповідь «Тебе не існує», в якій були задокументовані факти тривалого, свавільного та іноді таємного тримання під вартою, а також жорстокого поводження із затриманими, як з боку української влади, так і з боку підтримуваних Росією сепаратистів.
“З моменту публікації доповіді, 18 осіб, яких було піддано насильницькому зникненню Службою безпеки України (СБУ), було звільнено з під таємного тримання під вартою харківським підрозділом СБУ”, — нещодавно Amnesty International та Human Rights Watch виступили зі спільною заявою “Покладіть край безкарності за порушення, пов’язані з триманням під вартою, в контексті збройного конфлікту в Україні”. Обговорюємо звіт та заяву з виконавчою директоркою Amnesty International в Україні Оксаною Покальчук.
Ірина Славінська: Які найважливіші тези вашої нової заяви?
Оксана Покальчук: У липні 2016 року ми презентували спільне дослідження з Human Rights Watch. Ми виявили, що СБУ практикує так звані «таємні тюрми». Пройшло півроку після того, як вийшов звіт. Ми вийшли з заявою про те, що за цей час змінилося.
На жаль, зі сторони так званих «ЛНР/ДНР» взагалі змін не відбулося, можемо говорити, що ситуація як була поганою, такою і залишається.
Ірина Славінська: Йдеться про полонених?
Оксана Покальчук: Їх важко назвати полоненими. Наш звіт про так звані «таємні тюрми», свавільні затримання більше стосувався цивільних осіб, затриманих як працівниками СБУ, так і так званими «ЛНР/ДНР» з метою (як ми підозрюємо), подальшого обміну полоненими.
Ірина Славінська: Це не військові?
Оксана Покальчук: Це не військовополонені. Ми бачимо, що часто їм придумують історії: когось затримують, накручують історію про те, що він чи вона є сепаратистами чи з проукраїнськими поглядами. Таким чином умовна ціна піднімається і починаються торги.
Погана новина, що зі сторони так званих «ЛНР/ДНР» жодних змін не відбулося. Дуже важко отримувати інформацію про умовно «затриманих». Ми отримуємо інформацію із запізненням, як і майже всі, хто працює з цими питаннями. Ми на зв’язку з адвокатками та адвокатами, які працюють з утриманими, родичами.
Але є хороша новина. У звіті ми говорили про те, що 18 людей, які відомі нам по іменах, трималися в “таємних службах СБУ”. На той момент, коли проводилося дослідження, вони сиділи в харківському відділенні СБУ. На сьогодні всі 18 людей на свободі.
Ірина Славінська: Як це сталося?
Оксана Покальчук: Історично вийшло так, що під час дослідження, практично в момент публікації, 1 людина була відпущена, 13 — майже одразу після публікації звіту. Останні 3 людини були випущені в грудні 2016 року.
Незрозуміло, чому їх відпустили. Зараз ми знаємо, коли останніх трьох відпускали, їм наказали лягти головою в сніг, залишили їм гроші в російських рублях та доларах — важливо, що раніше ця практика теж була, але залишали в гривнях (сума, щоб доїхати). Чому їх тримали до цього, чим це все закінчилося, що відбулося і навіщо — нічого невідомо.
Ірина Славінська: Звідки в Amnesty International з’явилася інформація про звільнених 18 людей? Наскільки я пам’ятаю, СБУ заперечувала існування «таємних тюрем».
Оксана Покальчук: СБУ навідріз відмовляється визнавати існування «таємних тюрем», говорити, що є така практика і що вони мають до цього стосунок. Про це ми дізналися від тих, хто фізично звідти виходив.
Це не просто 18 людей, які тримаються одночасно. Це місце, куди хтось іноді потрапляє, а хтось йде. Коли ми почали займатися цим питанням, кілька людей, які звідти вийшли, повідомили однакові імена, кількість людей, обставини справи. По методології перевірки інформації ми дійшли до того, що змогли назвати всіх 18. І коли вони виходили, ми зв’язалися з їх родичами, близькими, представниками.
Ірина Славінська: Хто ті люди, яких утримують в цих «таємних тюрмах»?
Оксана Покальчук: Тут нема однієї відповіді. Утримують людей з дуже різним бекграундом, різними історіями. Це одне з питань, яке підтверджує, що такі затримання не мають на меті реальну боротьбу з терористами чи сепаратистами. Ми бачимо, що люди, яких затримують, не мають спільної історії. Наприклад, затримали сепаратиста, взяли телефон і на допиті він сказав, що всі номери в його телефоні — сепаратисти. А це були його однокласники, колеги. І більшість з них були затримані СБУ. Це хлопці 18-20 років, які взагалі не мали відношення до цього процесу, їх затримали, до них застосовували тортури, вчиняли психологічний тиск.
Утримують людей з дуже різним бекграундом та різними історіями.
Ірина Славінська: Вони подавали заяви?
Оксана Покальчук: Більшість — ні. Проблема в тому, що боротьби ми не бачимо. Один із прикладів, описаний в заяві, Володимир Безобразов. Він не приховував що підтримує сепаратистів, брав участь у бойових діях. Був судовий процес, в якому його дали умовний термін, він вийшов на вулицю, машина забрала його в невідомому напрямку, а потім він знайшовся в РФ.
Ірина Славінська: Чи є взагалі перевірки серед організацій Amnesty International і Human Rights Watch в місцях утримання, допитів?
Оксана Покальчук: У місцях, де застосовуються тортури, точно нічого не можна перевірити. Ці місця дуже ретельно приховуються, ми не знаємо, де це відбувається. Це може бути будь-яке місце (особливо, якщо говоримо про «сіру зону», зону АТО) — школа чи підвал.
Ірина Сампан: Деякі лідери бойовиків не приховують, що вони роблять з українськими полоненими, подекуди знімають це на відео. Наскільки ці факти становлять цінність і що з ними потім робити?
Оксана Покальчук: Ці факти потрібно фіксувати. Є організації, які займаються зверненням до Міжнародного кримінального суду. Вони збирають ці факти, описують, аналізують, оформлюють заявки і відправляють. Коротко нагадаю, що цього року, якщо не помиляюся, 19 річниця нератифікації Римського статуту, слідом за Росією ми відмовилися від ратифікації. Якщо на національному рівні нема можливості розслідувати злочини, які підпадають під юрисдикцію, зокрема військові злочині, вони можуть розглядатися у Міжнародному кримінальному суді.
В листопаді прокурорка Міжнародного кримінального суду зробила першу заяву про процес розгляду. Звичайно, всі випадки будуть там розглядатися.