m.day.kyiv.ua
У студії «Громадського радіо» — диригент, композитор, професор, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка і художній керівник НАОНІ Віктор Гуцал.
Василь Шандро: Що таке статусний колектив?
Віктор Гуцал: Це найкращий колектив, який знають, люблять і поважають. Коли на колектив йдуть і його слухають, це і є статусний колектив. Не можна просто присвоїти звання Національного колективу, це має бути заслужено тяжкою працею.
Тетяна Трощинська: Ви зараз відчуваєте, що ваш колектив є статусним?
Віктор Гуцал: Так, безумовно. Статусний не тільки через те, що нас люблять, є й матеріальні переваги.
Василь Шандро: В багатьох із нас словосполучення «народна музика» викликає асоціації зі вчорашнім днем. Чи вам доводилось чути подібні речі?
Віктор Гуцал: Звичайно доводилось, але ми не ображаємось, бо розуміємо, що часом люди просто не знають.
Василь Шандро: Чому так відбувається?
Віктор Гуцал: Це все незнання. Якщо я вас спитаю, скільки в Україні музичних інструментів, ви скажете, що їх багато. А я вам скажу, що це більше 50 найменувань. Люди думають, що колись на цих інструментах грали музику, що не відповідає потребам молоді. Разом з тим, зараз у нас молодіжна аудиторія. Вони в захваті. Колись ми виступали в університеті, де дівчата просто плакали від нашого звучання.
Тетяна Трощинська: Чи можна за музичними інструментами вивчати історію країни?
Віктор Гуцал: Це частинка нас з вами. Це закладено в наших генах. Навіть якщо молода людина не знає про наявність такого інструменту, почувши його, вона відчує, що це його чи її.
Василь Шандро: Пропоную послухати Запорізький марш у виконанні вашого колективу.
Віктор Гуцал: Цей марш надихає, одразу хочеться жити. До речі, сурми з Запорізького маршу щодня відкривають роботу Верховної Ради.
Василь Шандро: Цей марш був заборонений свого часу?
Віктор Гуцал: Так. Він написаний у 1969 році, а заборонили його у 1983 році. Я мав справу з відповідними органами, що хотіли знати, звідки ця мелодія.
Питання стояло дуже гостро, я був змушений піти з оркестру
Питання стояло дуже гостро, я був змушений піти з оркестру. Тоді я пішов працювати на радіо. У 1984 році я повернувся в оркестр як генеральний директор і художній керівник. Вже 36 років я є художнім керівником цього колективу.
Василь Шандро: Колектив оновлюється? До вас приходять молоді люди?
Віктор Гуцал: В нас поєднані 2 стихії: досвід — це я, і молодість — це наш колектив.
Василь Шандро: У вас є дуже різні проекти. Зокрема, проект з рок-колективом «Друга ріка». Багато хто сказав би, що це епатаж. Для чого це вам? Як на це реагують самі музиканти?
Віктор Гуцал: Наш колектив молодий, а в молодих людей завжди багато різних ідей. Їм хочеться творити. Я — хоч і досвідчена людина, але в душі теж молодий. Навіть не йдеться про те, що нам потрібне осучаснення. Ми всі розуміємо, що тепер молодь потребує дещо іншого. Ми намагаємось нашу автентичну музику зробити модерною. Разом з тим, наша автентична українська музика і є модерною сама по собі .
Тетяна Трощинська: За рахунок чого?
Віктор Гуцал: Про нас нещодавно вийшов фільм, який називається «Первісний авангард». Автором сценарію був Богдан Жолдак. Чому народна музика є авангардною? Тому що вона від початку зав’язана на імпровізації й ударних, ритмічних рухах. Це стосується і будь-якої народної музики.
Василь Шандро: Якщо говорити про українську музику, як про певний ланцюг, у нас усі ніші заповнені? Ми навіть не здогадувались про те, що зараз робить Тарас Компаніченко з бароковою музикою.
Віктор Гуцал: А колись цього не можна було робити. Наш оркестр виник тільки в 1969 році — в той час, як в усіх союзних республіках вже були оркестри народних інструментів. Наш оркестр створила не держава, а громадськість — музично-хорове товариство. Тільки потім зрозуміли, що це за колектив, і наш оркестр став національним. Нам не давали проявити себе як автентичному народові зі своєю культурою.
Нам не давали проявити себе як автентичному народові зі своєю культурою
Василь Шандро: Очевидно, тоді були якісь інші колективи з народними інструментами.
Віктор Гуцал: Звичайно, були так звані домрово-балалаєчні колективи. Досі в багатьох музичних училищах існують такі колективи.
Тетяна Трощинська: А ця домрово-балалаєчна традиція не є автентично українською?
Віктор Гуцал: Ні, балалайка і домра — це російські інструменти, хоча засновник російського оркестру Андреєв, знайшов балалайку в Полтавській області.
Василь Шандро: Музика впливає на самоідентифікацію суспільства?
Віктор Гуцал: Впливає і буде впливати.
Василь Шандро: Тобто питання квот і звучання української музики в ефірі є важливими питаннями?
Віктор Гуцал: Це дуже важливі речі. Кожен народ відрізняється і це нормально. Чим більше особливостей має народ — тим краще.
Не може бути якогось загального народу.
Тетяна Трощинська: Але ж можна сказати, що музика є універсальним інструментом?
Віктор Гуцал: Безумовно. Багато європейських інструментів пішло звідси. Скрипка — теж український інструмент. Чому? Бо в XI сторіччі в Софії Київській вже була скрипка, тоді як в Європі її ще не було. Вони зробили скрипку тільки в кінці XVII сторіччя.
Василь Шандро: Чому в нас така масова невіра в себе?
Віктор Гуцал: Зневіра — це від незнання. Чим менше знає людина, тим впевненіша вона в собі, але знання потрібні. Ми є просвітителями у цій галузі.
Василь Шандро: Якою є ваша гастрольна мапа?
Віктор Гуцал: Це найболючіше питання на сьогодні. Ми намагаємось гастролювати, але у зв’язку з останніми обставинами це дуже важко. В цьому місяці ми були в Одесі, в Кропивницькому і в Маріуполі.
Василь Шандро: Що кажуть в Маріуполі?
Віктор Гуцал: В Маріуполі ми виступали в найбільшому залі. Там нас сприйняли і полюбили. Якось ми гастролювали по Волзі. Тоді я бачив, як люди ставали на коліна перед співаком. В кожній губернії там є оркестри народних інструментів. Нам казали: «Оркестр из Украины так мягко звучит, а у нас тут все грубо, все с треском».
Василь Шандро: Зараз пишеться хороша музика?
Віктор Гуцал: Молодь настільки обізнана, що в цьому плані з нею складно змагатися. Щоб догодити їй, потрібно писати тільки хорошу музику і ми її пишемо.
Василь Шандро: Якими є ваші плани на найближчий час?
Віктор Гуцал: 3 вересня ми їдемо у Вінницю, 10 вересня — у Львів, 11 вересня — в Тернопіль, 15 — в Білу Церкву, а 20 і 27 вересня ми виступатимемо в Києві.