Любомир Ференс: Петро Порошенко висловився, що прихильники будівництва «Північного потоку-2» є спільниками Росії. Німеччина на будівництво погодилася.
Андріан Прокіп: Такі тези – це закривання очей на економічні інтереси тих країн, про які мовиться, і національно-політичні інтереси, які з них випливають Проти «Північного потоку-2» виступають Польща та країни Балтики. Німеччина споживає російського газу втричі більше, ніж Польща споживає газу взагалі.
Німецькі, австрійські компанії прямо та опосередковано залучені до видобутку газу в Росії. Заробляють на видобутку і хочуть заробляти на транспортуванні. Пізніше будуть заробляти на використанні цього газу у своїх країнах і продаватимуть його по Європі. Німеччина стане важливим європейським газовим хабом, вагомість країни значно зросте.
Російський газ, який споживає Німеччина не йде по українських ГТС. Йде через «Північний потік», також газопровід «ЄвРоПол Газ», який йде через Білорусь до Польщі. Якби будували «ЄвРоПол Газ», то поляки теж були б зацікавлені, бо могли б заробляти на транзиті.
Ілія Куса: Заява президента віддзеркалює частину настроїв українського суспільства, схильного ділити світ на проукраїнські та проросійські країни.
Рушійною силою політики Німеччини є геоекономіка. «Північний потік-2» – проект, який збільшить політичний та геоекономічний вплив Німеччини у ЄС, зав’яже усі потоки на Німеччині, стане для німців «голом» у ворота східної Європи.
Уряд Меркель – це коаліція поступок та компромісів. Половину місць у новому Кабміні Німеччини займають соціал-демократи, чия партія є однією з головних лобістських груп, які виступають за «Північний потік-2». Ще чверть місць є поступками Меркель внутрішній опозиції у її власній партії, це молодіжне крило. Ще частина місць – це партнери по блоку. Не підтримують «Північного потоку-2» сама Меркель, глава її апарату Хельге Браун, частково Міністр економіки та енергетики і Міністр оборони. Тобто лише три людини з усього уряду, які мають відносно антиросійську позицію у цьому питанні.
Найбільша опозиційна фракція Німеччини підтримує «Північний потік-2». Інша опозиційна партія теж підтримує.
Єдиною партією, яка виступає проти є партія «Зелених».
Зараз ні внутрішня політична ситуація Німеччини, ні русло у якому рухається загальна європейська політика не сприяють блокуванню цього проекту. Він вигідний і політично, і економічно. Це не означає, що країни, які підтримують будівництво, антиукраїнські. Це означає, що в умовах кризи та колапсу традиційних еліт в Європі вони намагаються адаптуватися під мінливе середовище.
Любомир Ференс: США вступає проти «Північного потоку-2». Тобто може статися новий виток конфлікту між Америкою та європейцями?
Ілія Куса: Між США та європейцями вже триває гострий, структурний конфлікт трансатлантичних зв’язків. Перше – це конфлікт всередині НАТО. США не можуть надати гарантій європейськими країнам, що вони їх захищатимуть. США тисне на Європу, щоб вони збільшили витрати на оборону, а європейці цього не хочуть. Другий пласт – економічний, тобто імпортні мита США на сталь та алюміній. Не бачу жодних практичних кроків як би США могли заблокувати цей проект.
Андріан Прокіп: Поруч із заявами представника Держдепу про можливі санкції, була теза, що США повинні працювати над зменшенням вартості зрідження природного газу, щоб постачати його в Європу. У їхньому санкційному законі прописано, що експорт енергоносіїв є пріоритетом для створення робочих місць у США.
Любомир Ференс: А як бути з демократичними цінностями, на які так часто посилаємося?
Ілія Куса: Демократичні цінності ніколи не грали головну роль в світі. Важливішими є національна безпека, геополітика та геоекономіка. Західний світ не дуже відрізняється від Росії у досягнення поставлених цілей за будь-яких умов.
Нам треба добувати свій газ, підвищувати ефективність роботи ГТС і переорієнтуватися на південь, а не тільки на Росію. Туреччина зараз будує регіональний хаб з Болгарією. Для нашої ГТС це більший конкурент, ніж «Північний потік-2». І треба формувати свої лобістські групи в Європі.