Чому важливо проговорювати травматичний досвід: в Україні видали книжку «Почути травму»

У студії Громадського радіо говоримо про книгу з перекладачкою, кандидаткою історичних наук Катериною Дисою.

Тетяна Трощинська: Ваша освіта історика спростила вам роботу над перекладом? 

Катерина Диса: Звісно, моментами мені було простіше, бо я була в курсі подій, про які йшлося, розуміла специфічну історичну термінологію. Але книжка не лише про історичний досвід переживання травми, а й про досвід роботи активістів з травмами, психіатрів, психологів.

Авторка Кеті Карут – американська літературознавця, яка вже давно зацікавилася питанням травми,  ще на початку 90-х. Тоді вона почала шукати і розмовляти з людьми  дотичними до випрацювання поняття посттравматичний синдром і розлад. З активістами, психологами, літературознавцями, дотичними до цього. Вона проводила ці інтерв’ю впродовж 2000-х, їй допомагали декілька помічників.

Форма подання інформації через інтерв’ю робить її цікавою і зрозумілою для широкої аудиторії.

Переживання травматичних досвідів, пов’язаних з війною, геноцидом, голодом є важливою, інтегральною частино роботи з травмою, але є інші  події та ситуації, які травмують людей. Домашнє насильство, насильство над дітьми, травми, пов’язані з досвідом замовчування, наприклад, хвороб.

Важливо працювати з старими, поколіннєвими травмами, проговорювати їх.

Тетяна Трощинська: Тобто чим є метод проговорювання у лікуванні травматичних досвідів? Технологією, необхідністю, потребою?

Катерина Диса: Під час травмування блокуються центри головного мозку, які відповідають за мову, тобто людина буквально німіє. Тому з тим, щоб розповісти про цей досвід, виникають проблеми. Проговорювання не є панацеєю, у ньому не полягає все лікування, але дати людині змогу виговоритися – дуже важливо.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.