Громадське радіо
В нашій студії Вадим Човган, представник Консультативної Місії Європейського Союзу, який роз’яснює, чому «закон Савченко» не був компенсаторним з точки зору прав людини.
Вадим Човган: Раніше, коли особа перебувала в СІЗО, чекаючи на суд та потім, коли її засуджували, один день перебування зараховувався як один день покарання. Коли був прийнятий «закон Савченко» один день рахувався, як два дні позбавлення волі. Наприклад, якщо людина чекала рішення суду в СІЗО 5 років, вважалося, що вона відбула 10 років покарання.
Таким чином вийшла ситуація, що цей закон почав застосовуватися ретроактивно. Тобто на осіб, які вже відбували покарання, теж розповсюдився цей закон. І всім тим, хто зараз відбуває покарання в СІЗО, перерахували день за два автоматично.
Питання про компенсацію було актуальним, але воно мало робитися по-іншому
Любомир Ференс: Наскільки доцільно в умовах «України» було приймати закон Савченко? І чи правильно він був прописаний законодавчо з юридичної точки зору?
Вадим Човган: Давайте подивимось на контекст В 2012- році вийшов фільм Костянтина Усова «Тюрма №1». Це викликало скандал, який підняв саме питання, де показали, які жахи творяться в установах попереднього ув’язнення.
Пізніше ув’язненими були високопосадові особи, що також привернуло увагу медіа на те, що відбувається в СІЗО. Тема почала рухатися, і люди зрозуміли, що там дійсно жахливі умови і люди страждають від цього. І виникло логічне питання – чи повинна бути цим людям якась компенсація за те, що вони перебувають в неналежних умовах, адже були люди, які перебували в СІЗО по десять років, очікуючи на вирок.
Тому питання про компенсацію було актуальним, але воно мало робитися по-іншому.
А щодо юридичної точки зору, то формула «день за два» була виписана нормально. Але там були проблеми. В законі було написано, що він застосовується до всіх осіб, які на момент набрання чинності цим законом відбувають покарання. Тобто цей закон мав би бути застосований один раз до всіх, хто вже почав відбувати покарання і не повинен був застосовуватися надалі до осіб, які ще тільки перебували в попередньому ув’язненні. Це мала би бути широкомасштабна амністія однократна..
Але ж практика судова почала трактувати, що закон застосовується також (а не тільки) до осіб, які вже відбувають покарання.
Тобто закон мав би застосовуватися тільки до тих, хто вже відбував покарання на момент прийняття покарання і все, тобто їм мали перерахувати строки і забути за цей закон. Але судова практика пішла іншим чином.
У зв’язку з цим законом виникла інша біда – в нас почався дискурс, що всі закони, які стосуються прав людини в ув’язнені, тепер проціджуються через сито «закону Савченко».
Наприклад, ми розробляли законопроект щодо скасування довічного ув’язнення для жінок. У Верховній Раді він не був прийнятий, тому що сказали, а що раптом, якщо це буде щось на кшталт «закону Савченко»?
Цей закон мав би бути застосований один раз до всіх, хто вже почав відбувати покарання і не повинен був застосовуватися надалі до осіб, які ще тільки перебували в попередньому ув’язненні. Це мала би бути широкомасштабна амністія однократна
Любомир Ференс: Перед прийняттям цього закону потрібно було робити якісь статистичні підрахунки тих, хто зможе вийти за цим законом після його прийняття?
Вадим Човган: Оцінка регуляторного впливу найчастіше просто не здійснюється взагалі. В нас навіть немає статистики по рецидиву осіб, які звільнились з установ виконання покарань. Тому підрахунки потрібно було робити, але цього ніхто не робив.
Любомир Ференс: Чи існує подібний міжнародний досвід «закону Савченко»?
Вадим Човган: Європейські країни впроваджують компенсаційний досвід, як правило, грошовою компенсацією.
Любомир Ференс: Тобто не рік за два, а гроші?
Вадим Човган: Так, наприклад, відбула людина рік в умовах з тарганами і щурами, які скачуть по ліжку, коли людина спить, суд це встановлює і людині компенсується. В Італії наприклад, якщо людина перебувала в таких умовах 10 днів, то її зараховувалося, як 11, тобто 1 день за десять. А тим, хто вже відсидів і вже вийшов, в зворотному порядку відшкодовували грошима – 8 євро за день перебування в таких умовах.
Біда «закону Савченко», що компенсацію застосували для всіх, незалежно від того, в яких умовах особа перебуває
Любомир Ференс: Чи відміна «закону Савченко» справді діє на звуження прав людина, як заявляє це Надія Савченко?
Вадим Човган: Чому говорять про звуження прав людини? Ціль дуже проста – переживають більше не про права людини, а про формулювання статті 22 Конституції. А в ній написано, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Коли конституційна комісія розробляла останні зміни до нашої Конституції, вона вказувала, що вона не відповідає реаліям. Навіть європейська Конвенція про захист прав людини дозволяє обмежувати права за певних умов.
Але в нас так трапилось, що подіне формулювання потрапило в Конституцію, і є різні тлумачення – чи забороняється обмеження тільки тих прав, що в Конституції чи взагалі всіх прав, чи поширюється ця норма тільки на ті права, які вже були на момент прийняття змін до Конституції чи і в майбутньому.
Плюс криміналісти говорять, що скасування «закону Савченко» не звужує права тих, хто перебуває в СІЗО зараз, адже його дія наразі продовжується для тих, хто там перебуває. Це тільки після скасування цього закону на осіб, які вчинять злочин, він не буде розповсюджуватися.
Любомир Ференс: Чи Україна має міжнародні зобов’язання створювати компенсаційні механізми за неналежні умови тримання в ув’язнені?
Вадим Човган: Міністерством юстиції була створена робоча група по розробці законів щодо компенсаційних і превентивних заходів. Це передбачається Міжнародною Конвенцією з прав людини, яка передбачає заборону катування, а заборона катувань передбачає і компенсацію. Єдине, що не вказують міжнародні стандарти, яка має бути компенсація, це має вирішувати держава – чи це гроші, чи це строки.
Чи справедливо, коли людина перебуває в умовах, коли по ній скакають щурі, а інша людина знаходиться в камері з комфортними умовами, що і тому буде рахуватися день за два, і тому?
Любомир Ференс: Україна пішла шляхом строків?
Вадим Човган: Так, але це не зовсім компенсація. В том то і біда «закону Савченко», що компенсацію застосували для всіх, незалежно від того, в яких умовах особа перебуває. Адже чи справедливо, коли людина перебуває в умовах, коли по ній скакають щурі, а інша людина знаходиться в камері з комфортними умовами, що і тому буде рахуватися день за два, і тому? В різних слідчих ізоляторах умови різні. Це треба встановлювати в індивідуальному порядку, і потім вирішувати, як компенсувати.
Ми в нашому проекті закону передбачали спочатку два види компенсацій: грошова компенсація – від однієї до п’яти мінімальних заробітних плат за 15 діб перебування в неналежних умовах або можливість перерахування строку на індивідуальній основі. Але потім, так, як ці норми пересікалися із законом Савченко, їх виключили, залишилась тільки грошова компенсація.
Любомир Ференс: Хто мав би її платити?
Вадим Човган: Ось це як раз і є питання. Державний бюджет України може виявитися неспроможним, наша справа – рекомендувати, а вже держава має вирішувати, який шлях їй обирати, але компенсація повинна бути – будь то кошти або зменшення строку. Але компенсація всім підряд – не може бути апріорі. Тобто виходить така ситуація, що «закон Савченко» не був компенсаторним з точки зору прав людини і міжнародних інструментів.