Громадське радіо
На цю розмову ми запросили Ігоря Розкладая, який працює юристом в Центрі демократії і верховенства права, також є членом Незалежної медійної ради. Він готує публічний захід, присвячений цій темі.
Для нас приводом для розмови послужила історія про поширення неправдивої новини про те, що нібито Світовий Банк і Міжнародний валютний фонд насправді не мають жорстких вимог щодо створення Антикорупційного суду в Україні.
Цей фейк поширювали через свої сторінки у соцмережах та у телевізійних передачах відомі люди, яких журналісти часто представляють як «експерти». Наприклад, Карл Волох, Олеся Яхно-Бєлковська, Мирослав Олешко та інші.
Частина з цих експертів вибачилися за те, що вони поширювали неправдиву інформацію, а частина – ні. Наприклад, Олеся Яхно-Бєлковська на своїй сторінці у Фейсбуці цього не зробила.
Ця ситуація викриває ситуацію з рівнем експертності людей, яких титрують «експертами».
Наталя Соколенко: Кого взагалі можна називати експертом і чи коректно взагалі когось називати просто «експертом»?
Ігор Розкладай: Просто називати «експертом» вже некоректно, тому що потрібно вказати, в якій він сфері експерт.
Проблема експертності є давня і комплексна. З одного боку, це питання фейків, і очевидно, що коли ми використовуємо експерта, який умовно тільки зійшов зі шкільної парти, це вже питання.
Друга проблема – це ідентифікація людини в студії як такої. Свого часу існував податок на рекламу, і через це у телеканалів та радіоканалів залишилася звичка не вказувати назву чи тієї компанії, чи тої організації, звідки походить ця людина. І це виглядає дуже кумедно, тому що всі прекрасно знають, звідки ця людина, проте телеканал не вказує місце роботи цієї людини. І це неправильно.
Тому я вважаю, що потрібно називати експертів, звідки вони та з якої сфери. І журналісти, якщо бачать, шо відбувається зловживання цією історією, мають першими подавати голос і вказувати, що це порушення журналістського середовища.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.