До та після виховної колонії - як змінюється життя підлітків?

Режисер і оператор Василь Возняк розповість про свій документальний фільм “Небо над головами” про дітей з виховної колонії для неповнолітніх та його волонтерську роботу з неповнолітніми ув’язненими.

Тетяна Трощинська: Давайте ви трошки розкажете, про що фільм і про кого він?

Василь Возняк: Фільм про хлопця, який відбував покарання в Прилуцькій виховній колонії. Це історія, яка розповідає про його життя і частково його вихід на волю. Але, насправді, цікаво через одного героя, через його життя прослідкувати, яке життя в колонії, які проблеми у хлопця, який сидить і потім виходить.

Тетяна Трощинська: 2 роки ви працювали над фільмом, тобто ви простежили його долю ще коли він був у колонії й слідкували, як він вийшов. Як ви взагалі познайомились? Як ви опинились у цій Прилуцькій колонії?

є неофіційна статистика, за якої 90 – 98% підлітків, які виходять, в перші 3 місяці повертаються у в’язницю, скоюючи якесь правопорушення

Василь Возняк: Все почалося десь у 2011 році, коли я був волонтером і зі священиком відвідував колонії для неповнолітніх. Найчастіше це була Прилуцька виховна колонія. І власне Отец запропонував мені зняти цей фільм, бо у мене був досвід відеозйомки, журналістська освіта, я тоді працював над тим, щоб навчитись режисурі. І так наші думки і бажання перетнулись. Щоправда, Отець хотів не фільм, а ролик про те, як волонтери приїжджають – це моє завдання було. Я це завдання провалив, звичайно, бо захопився режисурою і захотілось показати життя однієї людини.

Тетяна Трощинська: Ви говорили про те, що от ти виходиш і що потім?

Василь Возняк: Я показав фільм працівнику Прилуцької колонії і після цього він мені сказав: “Знаєте, я ніколи не думав про те, що коли людина знаходиться тут, у неї обмежене поле зору”. Герой виходить із колонії і бачить простір, бачить, що є кольори, рух, їздять машини, велосипеди, люди вдягаються в яскравий червоний колір. З сірого світу виходити в світ яскравий, інтенсивний – це страшно. Але є інший бік цього страху: коли він був там, він мав, що їсти, мав, де спати, не треба працювати. А тут він виходить і розуміє, що це все він має робити сам. Для мене він є хорошим прикладом людини, яка поборола свої страхи і почала рухатись уперед. Я так говорю тому, що є неофіційна статистика, за якої 90 – 98% підлітків, які виходять, в перші 3 місяці повертаються у в’язницю, скоюючи якесь правопорушення. Тому у людини, яка виходить і перебуває більше, ніж три місяці, є дуже велика велика надія і перспектива, що він лишається на волі, реабілітується і починає жити в суспільстві повноцінним життям.